Станислав Лем - На порозі квантотехнології

Швидко виявилося, що між будовою оригінальних конструкцій із кубиків Lego та клонуванням тварин (на чолі зі ссавцями) є величезна різниця. Найвдаліше склонована тварина не є новонародженою, а відповідає дорослій тварині, чиї біпроїдні геноми були використані. Виявилося, що мітохондрії (частинки клітин, які постачають їм енергію внаслідок біохімічних процесів, що в них відбуваються — І.М.) самок містять гени, які контролюють зміни у тканинах, і відтак клонований організм не може бути повною генегичною реплікою батьківського генома. Клоновані та вирощені, на перший погляд, безпомильно телята, незважаючи на нормальний розвиток у стані ембріона, здихають за кілька місяців. Ці експерименти наводять на висновок, як мало ми поки що розуміємо справжні функції ембріогенетичних процесів, а зокрема, не знаємо, що керує молекулами при їх перенесенні до іншого організму.

Чергова проблема — питання про дозволені межі автоеволюційного вдосконалення людини або хоча би “поліпшення” людської успадкованої плазми. Згідно з доволі поширеною думкою, створення повної карти людського генома відкриє браму композиторам генетики відтворення. Це погляд геть фальшивий, а в галузі лінгвістики відповідає переконанню, що якби ми розчленували драми Шекспіра на окремі літери, то змогли б отримати здатність із тих мільйонів елементів укладати твори нової драматургії. Роботи над “картографією” людського генома вже завершуються, та з ідентифікації всіх мільярдів нуклеотидів, які зумовлюють нашу спадковість, не виникне відразу знання про те, як усі ці біохімічні “літери” зумовлюють виникнення фізичних і психічних властивостей у людських ембріонів.

Шлях, який маємо подолати, щоб осягнути пізнання обсягу та роду функцій генів, буде дуже довгий. Відомо, що два геноми, складені з тотожних нуклеотидів, не розвиваються однаково, бо вирішальну роль відіграє нуклеотид або їхня група залежно від локалізації у них хромосомної нитки. Насправді завдання, що стоять перед інженерами (чи “композиторами майбутніх геномів”), будуть не лише підлягати етичним оцінкам і заборонам, але і значною мірою спиратимуться на метод спроб і помилок.

Природну розбіжність, що панує в людському генофонді, важко оцінити й ідентифікувати, бо залишається дієвим класичний принцип протистояння природних і набутих властивостей. Як правило, на жаль, найкраще успадковуються гени, що переносять шкідливі властивості — аж до летальних генів, як, наприклад, той, що, викликаючи уковісцидозу, вбиває в молодому віці.

Навіть якщо і передаються позитивні властивості, то разом із ними також і шкідливі. Знаємо також, що геніальність не успадковується, інакше ніж через вплив культури. Психобіологія рясніє прикладами видатних людей у науці чи мистецтві, чиї нащадки відзначалися посередніми розумовими здібностями чи навіть психічною неповноцінністю.

У справі штучного інтелекту волію не висловлюватися категорично, насамперед тому, що навіть найвидатніші вчені з цього приводу радикально пересварені. Ніхто не знає, скільки нейронів містить пересічний людський мозок. Колись мене вчили про десять мільярдів, тепер допускають кількадесят. Якщо звернути увагу на те, що клітина окремого нейрона контактує принаймні з сотнями, а навіть із тисячами інших клітин нейронів, виникає образ, порівняно з яким комп’ютерний шаховий переможець Каспарова Dеер Вluе виглядає дубовою колодою. Видається цілком можливим, що людський мозок утворений згідно з правилом, яке проголосив Джон фон Нойманн: “Певна система з непевних елементів”.

Можливо, вдасться створити штучний розум завдяки розробці та впровадженню нанотехнології: науковці провідних американських лабораторій переконані, що ми стоїмо перед порогом нової ери електроніки. Дослівно кілька місяців тому вдалося створити елементи комп’ютерних систем, так звані логічні брами, з однієї молекули. Таким чином, молекулярна електроніка вже не є, як я запитував на початку статті, загальним припущенням, бо зроблені перші кроки на шляху її розвитку. Крім того, вдалося не лише зійти на двоцифрову (0 і 1) альфанумеричну систему, використовуючи відповідно згруповані атоми, але також закріпити успіх новою технікою створення напівпровідників, які налічують лише десяток атомів товщини. Молекулярні перемикачі повинні сполучати мікроскопічні провідники. Проводяться праці над системами типу RАМ (Rаndom-Ассеs Метогу), які будуть не лише в сотні разів менші за ті, що виробляються нині, але і набагато дешевші. На основі кремнієвої мікроелектроніки створюють елементи, розміри яких співмірні з тисячною часткою товщини людського волоска, тобто близько ста нанометрів, або 0,0000001 метра. Яким би це не виглядало маленьким, на рівні молекулярної електроніки можна зменшити розміри компонентів до одного нанометра (0,000000001 м). Найдалі за п’ять років будемо мати принципово нову технологію виробництва комп’ютерів, яка відповідатиме такій же величезній індустріальній революції, як перехід від електронних ламп до транзисторів у 50-х роках.