Юрий Лукшиц: Скасування автономії Криму. Факти та міфи

Питання скасування автономії Криму турбує багатьох ще з 1991 р. Проблема спалахує і згасає з наближенням парламентських/президентських виборів в Україні або ж після красномовних фраз з боку деяких представників українського/російського політикуму. Але де правда? Чи відповідає дійсності формулювання, що кримська автономія сприяє розпаду України? Або ж існування АРК навпаки згладжує суперечності всередині українського суспільства? Спробуємо розібратися.

· Громадська підтримка скасування автономії населенням Криму та позитивна відповідь на місцевому референдумі (Ст. 48, ч. 2 Конституції АРК);

· Зміни в Конституції АРК, які може ініціювати тільки Верховна Рада Республіки (більшістю голосів) на основі результатів референдуму (Ст. 48, ст. 27 Конституції АРК);

· Зміни в Конституції України (Ст. 27 Конституції АРК). Для цього потрібна парламентська більшість у 300 голосів або всеукраїнський референдум (Ст. 155–156 Конституції України).

Конституція АРК відноситься до типу жорстких конституцій, тобто яку дуже важко змінити. Помилковою точкою зору є думка, що для скасування автономії Криму досить всеукраїнського референдуму. По-перше, не український народ встановлював цю автономію 20 січня 1991 р., а кримчани (хоча останні і є частиною цього самого народу). Відповідно тільки кримчани і мають повне право її скасовувати. По-друге, якщо брати просто юридичний аспект, у разі референдуму (в масштабах всієї країни) це буде порушенням цілого ряду пунктів Конституції України, де вказані індивідуальні права українських громадян, якими є і жителі Криму.

Існує думка, що автономія Криму загрожує цілісності України та сприяє сепаратизму, політичного екстремізму, етнічному та конфесійному протистоянню. Її ліквідація сприятиме унітарності держави; Через автономію існують певні адміністративні перешкоди, такі як необхідність обрання та затвердження органів кримської влади. Наприклад, Голова Ради міністрів півострова повинен бути затверджений місцевим парламентом; Автономний Крим— це ключовий електоральний регіон Росії за її межами. Крім того, це місцеперебування Чорноморського флоту та радикальних проросійських угруповань, які спонсоруються деякими політичними колами РФ;Зіткнення інтересів регіональних і центральних еліт. Через статус автономії кримська номенклатура підвищила свій статус: наприклад, провінційний керівник відділу освіти став міністром, а депутат обласної ради— депутатом Верховної Ради Криму.

Небезпека для цілісності України з боку автономного Криму, безумовно, існує. І цього не побачить тільки сліпий. Однак не треба робити з мухи слона. Абсурдно перебільшувати небезпеку й посилювати напруження. Контроль за радикальними проросійськими угрупуваннями— це прерогатива професійної роботи СБУ, етнічна та конфесійна ворожнеча— просто неправильна побудована стратегія розвитку кримського півострова з боку центральної влади. Що ж стосується російської загрози, вищим офіційним колам Росії немає ніякого діла до статусу української приналежності Криму, про що заявив прем'єр-міністр РФ Володимир Путін німецькій телекомпанії ARD ще в 2008 р.: «Крим не є спірною територією, а Росія давно визнала кордони України. Там, усередині суспільства, в Криму, відбуваються складні процеси. Там проблеми кримських татар, українського населення, російського населення, взагалі слов'янського населення. Але це внутрішньополітична проблема самої України. Росія давно визнала кордони сьогоднішньої України». Заяви ж Станіслава Говорухіна, Володимира Жириновського, Дмитра Рогозіна та інших необхідно сприймати, як дії до вирішення внутрішніх українських проблем шляхом консолідації громадян України, а не методом зіштовхування один одного лобами. Та й, врешті-решт, у нас також є особливі персонажі, які з нори викрикують і вимагають, щоб Україна відібрала деякі російські, польські та білоруські території.

Для жителів АРК статус автономії означає деякий захист від культурного, політичного чи економічного тиску з боку центру; Скасування автономії може спричинити соціальні протести кримського населення і викликати ефект від'єднання півострова (сплеск сепаратизму).