Данило Яневський - Загублена історія втраченої держави

Організаційна та політична консолідація великого фінансово-промислового капіталу відбувалася також навколо товариств заводчиків та фабрикантів (ТЗіФ), позапартійних корпоративних об’єднань великих промисловців та представників фінансових кіл. Утворювались ТЗіФ за територіальним принципом. Процес створення товариств заводчиків і фабрикантів був звивистим та довгим – він ще чекає на свого дослідника. Для даного дослідження важливо знати, що черговий і останній етап перетворення ТЗіФ на загальнодержавну структуру завершився влітку 1917 р. 15 серпня було створено Всеросійський союз ТЗіФ, який об’єднав 19 місцевих товариств. Найбільшими з них були Петроградське, Московське, Нижньогородське, Катеринославське (об’єднувало власників 200 підприємств, на яких працювало 75 тис. робітників та службовців), Київське (180 підприємств, 40 тис. зайнятих), Харківське (відповідно 150 підприємств і 100 тис. зайнятих). Головною метою діяльності ВСТЗіФ було проголошено «об’єднання дій фабрично-заводської промисловості в зв’язку із гостротою моменту, що переживається». [180]

Місцеві товариства ЗіФ, які діяли на території українських губерній, уже з березня 1917 р. відігравали у створенні Всеросійського товариства роль якщо не провідну, то, бодай, дуже активну. Найбільшим і найвпливовішим з них було, напевно, Товариство заводчиків і фабрикантів Півдня Росії на чолі з І. Новінським. До складу цього об’єднання входили товариства Катеринославське та Харківського району, а діяльність розповсюджувалася на Катеринославську, Таврійську, Харківську, частину Полтавської губерній та Область Війська Донського [181]. Друге – Київське товариство ЗіФ, створене наприкінці квітня – на початку травня 1917 р., діяло на території Волинської, Київської, Подільської, Чернігівської губерній і частини Полтавської [182]. До складу Всеросійського входило також і Одеське ТЗіФ, голову якого С. Соколовського було обрано заступником голови ВСТЗіФ. Ще двома заступниками стали віце-голови Київського та Харківського товариств М. Буковинський та М. Гет. Голова Катеринославського товариства О. Герман був обраний одним із чотирьох членів президії Всеросійського товариства, яке очолив голова Петроградського товариства О. Бачманов. [183]

14 вересня основні цілі та завдання ВСТЗіФ було викладено в програмній статті «Наші цілі та наші завдання». Вона вийшла з-під пера головного редактора «Ізвєстій Всеросійського ТЗіФ» С. Соколовського і вміщена в першому числі цього часопису. Принципово важливі положення були сформульовані так:

– загальноросійська промисловість опинилась як без «батьківщини», так і без захисту центрального уряду;

– Тимчасовий уряд та робітничі організації проводять спільну цілеспрямовану антимонополістичну політику;

– у цих умовах великий капітал не докладатиме ніяких зусиль для того, щоби наладнати господарське життя в країні;

– цей курс буде продовжуватися до того, поки класова боротьба в країні не увійде в правові межі.

Досягнути останньої мети, на думку автора статті, можливо було трьома шляхами. Перший – тиск великого капіталу на уряд. Другий – консолідація сил самого великого капіталу. Третій – клас буржуазії в цілому повинен нарешті перестати «ховати обличчя» в лавах тієї чи іншої політичної партії, повинен відкрито виступити як клас, повністю усвідомлюючи свою роль, «яку йому відвела історія» . [184]

Головним статутним завданням товариств заводчиків та фабрикантів, які діяли на території Південно-Західного краю, оголошувався «захист інтересів вітчизняної промисловості» . Задля цього товариства погодилися утворювати необхідні капітали, укладати різноманітні угоди, захищати свої інтереси в судах загальної юрисдикції, утворювати «третейські» суди для вирішення суперечливих питань між своїми членами, розробляти умови праці для різних галузей промисловості, надавати підтримку своїм членам у разі виникнення конфліктів з робітничими організаціями. Члени товариств брали на себе зобов’язання координувати свою поточну діяльність, а найголовніше, при вирішенні питань, які мають спільний та принциповий характер для всієї або даної галузі, як, наприклад, встановлення загальних умов праці та внутрішнього розпорядку в промислових підприємствах, встановлення мінімуму заробітної плати, тривалості робочого дня тощо, керуватися постановами товариства заводчиків та фабрикантів. [185]

Документом, який визначав організаційні принципи побудови товариств, був Статут. Він вимагав від кожного свого члена безумовного виконання рішень загальних зборів товариства. Кожен з них при вступі до товариства повинен був передати останньому вексель на пред’явника. Сума векселя визначалася схемою: 25 карбованців за кожного найманого працівника, але не менше 5 тис. карбованців для кожного окремого підприємства. Ще одне джерело поповнення бюджету товариства – штрафи, які мала право накладати президія товариства за порушення статутних вимог. Члени товариства мали право залишити його лави. У цьому випадку частку внесених сум повинні були вирішувати загальні збори [186]. Однак нам не вдалося зафіксувати жодного такого випадку.