Данило Яневський - Загублена історія втраченої держави

Вирiшальний вплив на справи пiвденноросiйської групи здiйснювали такi росiйськi та iноземнi громадяни, як В. Вольтман – директор правлiнь Богословського гiрничозаводського товариства i Брянських кам’яновугiльних копалень та рудникiв; К. Давидов – голова правлiння Росiйського для зовнiшньої торгiвлi банку, ПiвденноРосiйського Днiпровського металургiйного товариства, Першого Росiйського страхового товариства та Товариства Олександрiвських цукрових заводiв; П. Дарсi – голова ради товариства «Продамет», голова правлiння Донецько-Юр’ївського металургiйного та Росiйського будiвельного акцiонерного товариств, вiце-голова акцiонерного товариства «Росiйський Провiданс», директор правлiння товариств залiзничних вiток, член правлiнь ряду iнших корпорацiй; М. фон Дітмар – член Державної Ради, голова ради Петроградського торговельного банку, член правлiння Новосильцевського кам’яновугiльного товариства, Донецько-Грушевського акцiонерного товариства кам’яновугiльних та антрацитових копалень, член Ради по залiзничних шляхах Мiнiстерства шляхiв сполучення; П. Козакевич – керуючий справами Ради з’їзду гiрничопромисловцiв Пiвдня Росiї, товариш голови Центрального вiйськово-промислового комiтету; професор М. Кульман – член правлiнь Росiйського паровозобудiвного механiчного акцiонерного товариства та акцiонерного товариства Миколаївських заводiв та верфей; Я. Прядкiн – член правлiння Пiвденно-Росiйського товариства внутрiшньої та експортної торгiвлi продуктами гірничої промисловостi; П. Тiкстон – керуючий справами «Продамета», член ревiзiйної комiсiї Петроградського мiжнародного банку та деякi iншi. [195]

Саме ці люди мали величезний вплив на економіку воюючої Імперії. Натомість рівень їх політичного впливу на загальнодержавному рівні не відповідав реальному внеску в процеси соціально-економічної модернізації країни.

Не узгодило підходи до питань державного переустрою у післяромановський період «і масонство, членами якого були керівники Товариства українських поступовців» . [196]

До слова, членами «Великого Сходу Франції», згодом – «Великого Сходу Народів Росії» – були практично всі лідери та очільники ТУП – М. Біляшівський, А. Вязлов, М. Грушевський, Д. Дорошенко, В. Дурдуківський, С. Єфремов, А. Ніковський, Ф. Матушевський, Ю. Павловський, В. Прокопович, Г. Ротмістров, О. Саліковський, І. Труба, К. Товкач, П. Чижевський, І. Шраг, О. Ф. Штейнгель [197]. До цього переліку слід додати імена таких відомих діячів українського руху, як С. Маркотун, С. Петлюра, Д. Одинець, та вихідців з «українських» губерній, таких як О. Добрий, В. Вернадський, А. Гальперін, Д. Григорович-Барський, В. Жаботинський, І. Кістяківський, М. Терещенко та ін. [198]

Поза всяким сумнівом, участь «вільних мулярів» у політичних процесах романовської Росії потребує подальшого вивчення, але навряд чи дістане колись адекватну оцінку. Занадто багато таємниць перейшло у кращий світ разом з їх носіями. Наразі маємо у розпорядженні чи не поодинокі свідчення. Наприклад: за словами С. Єфремова, «Лютнева революція не стала несподіванкою для братства, і воно вважало, що певною мірою навіть підготувало її в настроях тих кругів, на які мало більший чи менший вплив». Як знаємо сьогодні, члени братства, принаймні київські, займалися не тільки «підготовкою настроїв» , але й «зібрали свої місячні (йдеться про грудень 1917 р. – Д.Я. ) заробітки на організацію «двірцевого перевороту», про необхідність якого говорив з ними під час свого перебування в Києві депутат IV Державної Думи О. Керенський» . [199]

Першеполягає, насамперед, у надзвичайно низькому (якщо такий був узагалі) рівні правової (але не тільки) культури провідників українського руху. Головна інтенція їх діяльності, яка, до слова, відбивала засадничі інтереси українського селянства, полягала в ліквідації існуючого принципу приватної власності, у першу чергу – на землю.

Це означало необхідність виходу за межі понять «право» та «закон» як таких, оскільки ні в який інший спосіб реалізувати та легітимізувати «право» українського селянства і т. зв. «трудових елементів» на те, що їм не належало, було неможливо за визначенням.

Другеміркування полягає в тому, що свідомий вихід поза межі понять «право» та «закон» неодмінним наслідком своїм мав необхідність застосування збройної сили та масового терору проти всіх незгодних – жодного іншого способу «все відняти і поділити» як не існувало, так і не існує.