Данило Яневський: Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського

Обумовлена ця криза не в останню чергу тим, що «сучасна, або новітня, історіографія образу Гетьманату виросла головним чином із… трьох течій – уенерівської, прогетьманської та більшовицької», причому «…у сучасній українській історичній літературі образ гетьманату П. Скоропадського все ще подається в дуалістичному ключі, тобто на засадах успадкованої історіографічної традиції, сповненої класового антагонізму і протистояння політичних платформ, або на шляхах еклектики. Спроби національної ідентифікації також носять доволі розмитий образ «ні української, ні російської» чи «малоросійської» державності». Водночас досвідчений Я. Калакура вважає, що головним надбанням сучасної «української історіографії Гетьманату можна зарахувати те, що його розгляд і аналіз більшість істориків вмонтовують у канву Української революції 1917—1920 рр. як цілісного державотворчого процесу» . [12] Калакура Я. С. Образ Гетьманату в новітній історіографії // Гетьманат Павла Скоропадського… – С. 70—71, 73, 76 таін.

Представник однієї з перерахованих течій – авторитетний Р. Пиріг формулює таку дефініцію Української Держави: «… це була українсько-російська державність. Українська – за назвою і формою, окремими аспектами внутрішньої політики, насамперед у культурно-освітній сфері. І російська – за широкими проявами імперської спадщини, яка динамічно регенерувалася в правничій практиці, засобах масової інформації, релігійному житті, використанні кадрового потенціалу, толерантному ставленні до політично різнобарвної, але антиукраїнськи налаштованої російської еміграції». Критикуючи гетьманський режим за «очевидну недостатню “українськість”», науковець характеризує правління Скоропадського як «авторитарно-бюрократичний режим з близькими до диктаторських повноваженнями глави держави, відсутністю представницького органу, поєднанням в уряді виконавчих і законодавчих функцій, суттєвим обмеженням демократичних свобод, деформованою політичною системою, вузькою соціальною базою і тимчасовим характером правління», функціонування якого «суттєво обмежувалося фактором присутності мілітарної сили чужих країн», поразка яких у Першій світовій «згубно позначилася на долі останнього українського Гетьманату» . [13] Пиріг Р. Я. Гетьманат Павла Скоропадського: сутність і форма державності // Гетьманат Павла Скоропадського… – С. 8, 9, 10, 11 та ін.

Ю. Терещенко, один з найбільш авторитетних ветеранів-дослідників, у свою чергу, вважає: «Проголошення Гетьманату… означало ліквідацію спроб ліберально-демократичної і соціалістичної течій українського руху усунути від процесу державотворення українські консервативні верстви і монопольно сформувати владу в Україні. Воно було цілком закономірною реакцією українського суспільства на політику розпалювання міжкласової ворожнечі і протиборства, яку провадили соціалістичні лідери Центральної Ради. Намагання останніх будь-що втілити в життя свою класову доктрину, хоч би і всупереч загальнонаціональним інтересам, призвело до глибокої кризи усього державного організму України, і виходом з неї могло бути лише переведення українського суспільства на нові рейки – послідовного утвердження класового співробітництва і соціального партнерства, національної консолідації, закріплення самостійності Української Держави» . [14] Ю. І. Терещенко. Гетьманат Павла Скоропадського як прояв консервативної революції. – Гетьманат Павла Скоропадського – С. 22.

Ці та інші надзвичайно цінні міркування, як-от: «…феномен Української Держави надав процесам національного державотворення початку XX cm. нового змісту, позбавивши їх революційної одномірності і збагативши досвідом державного будівництва, обпертого на традиційні цінності, культурно-історичну спадкоємність, примат еволюційності, поміркованості та правопорядку»[15] Тнатюк С. Л. Внутрішня політика Гетьманату П. Скоропадського (1918 p.): українська історіографія проблеми: Дис… канд. іст. наук: Київський національний лінгвістичний ун-т. – К., 2002. – 20 с – С. 1, 9—10, 10—11. , або про те, що «Центральна Рада – уособлення національно-демократичного фронту, оплоту соціалістично орієнтованих політичних сил»[16] Солдатенко В. Ф. До питання про механізм державного перевороту 29 квітня 1918 р. // Гетьманат Павла Скоропадського… – С. 41. , а опорою держави Скоропадського, яка будувалася на засадах українського історичного легітимізму, були монархісти [17] Козак Н. А. Український консерватизм: історія і сучасність: Дис… канд. політ, наук: Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Львів, 2001. – 18 с. – С 11. , справи остаточно не з'ясовують. Питання про сутність Української Держави залишається якщо не відкритим, то принаймні контраверсійним.