Данило Яневський - Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського

Загинув 16 квітня 1945 р. під час бомбардування Берліна, похований в родинному склепі м. Оберсдорф.

Нагороди: Св. Анни IV ст. (1904), Св. Анни III ст. з мечами та бантом (1904), Св. Станіслава II ст. з мечами (1905), Св. Володимира IV ст. з мечами та бантом (1905), Св. Анни II ст. з мечами (1906), Св. Володимира III ст. (1909), Золота Георгіївська зброя (1905), Св. Георгія IV ст. (1914), Червоного Орла (Пруссія, 1918).

Гетьман із сім'єю.

Генерал Еріх Фрідріх Вільгельм Людендорф, голова германського генерального штабу.

Фактичний розвал російського фронту, який стався наприкінці 1917 – на початку 1918 p., здавалося б, надав ворожій Антанті коаліції, насамперед Німеччині, унікального шансу. «Ми знову, як у 1914 та у 1916 роках, могли ставити перед собою завдання вирішення війни шляхом наступу на суходолі,– писав генерал Еріх Людендорф. – Співвідношення сил складалося для нас так сприятливо, як ніколи» [30] Цит. за: Строков А. Вооруженные силы и военное искусство в Первой мировой войне. – М., 1974. – С. 514. . І це були не порожні слова: Німеччина мала перевагу над союзниками в 20—30 дивізій. Вирішальний удар Антанті планувалося завдати між Арасом та Ла-Фером. Мета – роз'єднати англійські та французькі армії і відкинути їх до узбережжя Ла-Маншу. Держави Антанти, зі свого боку, на закінчення війни в 1918 р. ніяк не розраховували, їхні плани передбачали здобуття перемоги хіба в 1919 р. Однак Людендорф і Гінденбург у цій ситуації припустилися серйозного стратегічного прорахунку. По-перше, хоча Східний фронт і був формально ліквідований, там усе ж таки доводилося тримати кількасот тисяч вояків. По-друге, не вдалося розв'язати проблему більш ефективної участі у війні австро-угорських збройних сил – її можливості продовжувати активні дії були вичерпані. Лише цих двох обставин було достатньо для стратегічного провалу Німеччини на Західному фронті навесні—влітку 1918 р. Перші великі операції німців у Пікардії (р. Сомма, 21 березня – 4 квітня) та у Фландрії (р. Ліс, 9—20 квітня) не привели до розгрому антантівських вояків. Більше того, внаслідок наступу утворився широкий дугоподібний «виступ» у бік противника, який зв'язав значні німецькі сили, призвів до подальшого виснаження їхніх і без того обмежених сил та ресурсів, які танули, мов сніг на сонці.

У червні населення Німеччини отримувало щодня 1250 грамів хліба-сурогату та 62 грами сурогату жирів на 1 людину. «У продовольчому питанні,– говорив міністр закордонних справ Німеччини, – ми стоїмо безпосередньо перед катастрофою. Стан жахливий, і я побоююсь, що вже занадто пізно перешкодити повному краху, якого слід очікувати найближчими днями» [31] Цит. за: Строков А. Вказ. праця. – С. 513. . Відчувалася різка нестача стратегічної сировини для промисловості, зокрема кольорових металів, марганцю, пального, мастильних матеріалів тощо. В аналогічному становищі перебували і німецькі союзники. Отож, якщо називати речі своїми іменами, то головна мета перебування німців в Україні полягала, на думку сучасних дослідників, у вирішенні триєдиного завдання.

Перше: ліквідація одного з фронтів та демобілізація мільйонного війська супротивника.

Друге: подальше послаблення російської моці за рахунок посилення української самостійності.

Третє: організація «правильних реквізицій», тобто «найбільш простого і дійового засобу постачання сировини й продовольства, яке лежить в основі всіх сучасних воєн». В основі «правильної (за Карлом Клаузевіцем) реквізиції» – залучення до цієї більш ніж благородної справи місцевої влади та запровадження так званої «розумної розверстки», яка, в свою чергу, може бути виконана «тільки місцевою владою» [32] Див.: Клаузевиц К. О войне. – М., 1999. – С. 413, 415, 420; Несук М. Драма вибору. Відносини України з центральними державами у 1917—1918 pp. – К.: Політична думка, 1999. – 274 с – С. 150. . Засіб цей, за твердженням німецького воєнного теоретика, не має ніяких інших обмежень, крім «виснаження, зубожіння та плюндрування країни». У повній відповідності із вченням генерала Клаузевіца, німецький експедиційний корпус, спрямований до України, мав установити контроль над найбільшими транспортними комунікаціями, містами, фарватером та прибережною смугою Дніпра і чорноморськими портами.