Поліна Жеребцова: Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.

Ще в нашому районі вбили бабусю й одну родину зарізали. Інших побили. Ой, що діється!

Бережи нас, Боже!

Поля

Читаю книжки. Мало стала гратися. Раніше ми будували міста з каменів і квітів. Зараз просто граємося в історію. Історія про те, як щось сталося. Потім про це забули, і воно сталося знову. Мама купила ляльку.

Ми їли пиріжки на ринку. Мама сказала, що ми не будемо виїжджати з Ґрозного.

— Нехай, хто хоче, їде! А ми не поїдемо. Тут наша домівка! — сказала мама.

Добре, придумали заняття в школі — не доведеться пропускати рік.

Я в п’ятому класі. Погано, що англійської тепер немає.

Стріляють мало. Війна скінчилась? Тепер буде мир і ми будемо жити?

У класі б’ються. Я не вмію битись і не хочу вміти. Дуже прикро, коли лупцюють за те, що в мене російське ім’я.

Я люблю читати книжки. Інші не люблять. І я стала розповідати історії. Вони слухають. Потім не б’ються.

На ніч я читаю молитву святій Діві Марії, щоб вона захистила мене. І Ангелу-охоронцеві.

На першому поверсі тільки дві квартири: наша і тьоті Мар’ям. А інших квартир немає, тому що поряд овочевий магазин. Там тьотя Аміна торгує. Цукор продає.

Тьотя Мар’ям мене любить. Вона інгушка. У неї багато братів і сестер. Коли на Інгушетію напали, вони ледве врятувались. Старенька мама тьоті Мар’ям ішла з іншими людьми через стежку біля прірви. А згори літав вертоліт і кидав бомби. Багатьох людей убило, дітей.

У тьоті Мар’ям двоє синів: Юсуф і Акбар. Обидва старші за мене.

Тьотя Мар’ям часто говорить легенди. Вона розповіла, що одного разу сталося так. Чоловік пішов уночі лісом. Бачить вогнище. Усі селяни радіють, свято. Бенкет аж гуде! Він став танцювати навколо вогнища. А потім згадав, що має пістолет, і, за звичаєм, став стріляти в повітря. І стало темно. Він озирнувся, а нікого немає!

Це духи лісу з нього пожартували. Джини. Злі духи бояться пострілів. Тому на Кавказі, коли народжувалася дитина, її батько завжди стріляв у повітря з рушниці. Щоб злі духи втекли!

Бачили вчительку Єлену Александрівну! Вона запросила нас у гості!

А тьотя Мар’ям сказала, що бачила гномів. Це злі духи жартують. Джини. Треба молитви читати. Тьотя Мар’ям мусульманські молитви читає: «Бісмі-Ллахі».

Патошка, дівчинка з третього поверху, сказала, треба читати Коран.

Багато сусідів від’їжджають. Квартири дешево коштують.

Мама каже, нашу ніхто не купить. Бабуся Катя з Вірою їдуть. І сусідка Аня. І тьотя Наташа.

Мені нíколи. Я з рана до пізна на ринку. Торгую.

Поля

На тьотю Валю нападають. Хочуть її квартиру забрати. Погрожував дядько Адам із нашого під’їзду. Адам і Айшат приїхали нещодавно. Вони тут раніше не жили. У них троє дітей. Адам на тьотю Валю каже, що та — росіянка.

Ми були в гостях у тьоті Валі, а він гупав у двері ногами. Альонка злякалася, залізла під крісло. Я вискочила на балкон. У тьоті Валі другий поверх. Літо — усі балкони відчинені, але ніхто не заступається. А дядько Адам ногами двері б’є, але вони міцні. Не ламаються. Я стала кричати:

— Допоможіть! Допоможіть! Нас убивати прийшли!

Репетувала п’ять хвилин. Ніхто не вийшов. Альонка ревла. Потім тьотя Аміна, у якої шість дітей і яка нещодавно зайняла квартиру над тьотею Валею, вийшла в під’їзд. Вона вмовила дядька Адама піти. Сказала, її дітям не подобається, як ми кричимо.

Учителька Єлена Александрівна сказала, що виїде з Ґрозного. Вона покохала одного російського солдата. Він тут приїхав воювати. Вона нас із ним познайомила. Він купив мені шоколадку! Ми бачили їх на базарі «Берьозка».

Ми ночуємо в тьоті Валі. Стережемо, щоб її не вбили. Тьотя Фатима таємно нам допомагає, щоб ніхто не знав.

А то їй гірко прийдеться! Вона ввечері двері під’їзду замикає. Вона живе в одному під’їзді з тьотею Валею.

Тьотю Валю мучить домовик. Він душить її вві сні. І наяву бешкетує. Вона рукою провела по собі, коли задихалась, і відчула щось шерстяне. Стала молитися — минуло. Поставили домовикові блюдце з хлібом і водою.

Дядько Адам хотів маму та тьотю Валю зарізати. Вони йшли на базар «Берьозка», а я й Альонка стояли на балконі й усе бачили! Дядько Адам узяв ніж і побіг по нашому двору. Кричав:

— Заріжу російську тварюку! Як барана заріжу!

Сонячно було. І багато людей, сусідів. Ще робітники були. Вони шибки в рами вставляли, бо шибки від вибухів упали. І ніхто не заступився.