Коллектив авторов - «10 успішних українських брендів»

— То ніколи не буває, щоби Ви були повністю відірвані від бізнесу?

— Сучасні засоби зв’язку дають змогу бути постійно в темі. З цим немає проблем.

— Але чи немає потреби відпочити?

— Немає взагалі.

— Повернімося до бізнесу. Як Ви прийшли до торгівлі нафтопродуктами?

— «Карат» було звичайним підприємством. Ми займалися всім. Продавали свіжі фрукти-овочі, лимони. Постачали ці продукти з-за кордону. Потім займалися бананами, апельсинами, шампанським. На той час тривав постдефіцитний розвиток країни і ринок почав наповнюватися тим, чого не вистачало. Люди зголодніли до певних продуктів, і тому був попит.

Коли бізнес підростає, хочеться займатися чимось більшим. Ми дійшли до автокранів. У нас уже був початковий капітал, який давав можливість купувати шасі в Кременчуці. Потім на Дрогобицькому автокрановому заводі ми ставили на них крани, після чого вантажили на залізничні платформи й відправляли до Росії. На той час у Росії був величезний будівельний бум, і тому автокрани мали попит. А це все ще початок 90-х, конвертації карбованців не було, рублі нам теж не були потрібні. Необхідно було якось отримувати грошовий еквівалент за наші крани.

Завдяки альпінізму я знав дуже багато людей у всьому колишньому СРСР. Через одного зі знайомих налагодив таку бартерну операцію: туди крани, а назад нафтопродукти. Першою такою партією нафтопродуктів стали декілька цистерн пального з угорського заводу MOL. В Україні тоді був дефіцит пального, тож ця партія продалася моментально. Прибуток на таких операціях дуже високий, тож нам сподобалося. Ми продовжили так працювати: «крани — пальне», аж поки 1994 року зникли купони й, відповідно, з’явилася конвертація. Тоді почали просто імпортувати пальне. Потім перейшли на сиру нафту. Імпортували її на два українські заводи — у Надвірну й Дрогобич. Крім того, ще брали участь в імпорті нафти на Мажейкяйський НПЗ у Литві. На виході ми отримували досить велику кількість українських та литовських нафтопродуктів і могли їх продавати, а завдяки тому, що на ринку України їх не вистачало, це все йшло швидко та з непоганою маржею. Пізніше почали створювати мережу автозаправних станцій.

— Чому ОККО?

— Треба було придумати такий бренд, щоби він кирилицею і латинкою читався однаково. А ще, аби він однаково прочитувався зліва направо і справа наліво. Отакий бренд я винайшов.

— Це слово має якесь значення?

— Це просто слово. Потім ми дізналися, що є навіть таке скандинавське ім’я Окко.

— Ви позиціюєте ОККО як екологічно відповідальну компанію. Разом з тим, продаж нафтопродуктів — це бізнес апріорі неекологічний. Як це поєднується?

— Це «мистецтво можливого», я вважаю. Звичайно, бензин — це неекологічний продукт, але, разом з тим, ера іншого пального ще не настала. От поки вона не настала, ми робимо все можливе, щоби зменшити вплив цих речей на середовище. Як це робиться? Це і двостінні резервуари, це й відповідні технології, які зменшують вихід парів у атмосферу, і сама якість пального, від якої дуже багато залежить. Ми щороку інвестуємо мільйони гривень задля удосконалення систем екологічної безпеки. І що дуже важливо: якщо ми торгуємо пальним найвищих стандартів, то й викиди в атмосферу малі. У нашому розумінні це і є екологічна відповідальність бізнесу.

— Які Ваші прогнози щодо електромобілів?

— Років за двадцять у структурі споживання буде дуже велика частка електричних машин. Точно сказати не можу, яка саме, але оцінюю, що десь 50% автомобілів буде з електричними або й ще іншими, наприклад, водневими двигунами. Думаю, ми як рітейлери будемо продавати все те, що споживатиметься тоді на ринку. Залишаться й машини на звичайному пальному, але ринок буде мімікрувати в бік нових джерел енергії, таких, як електрика, водень. Ми розуміємо ці процеси й готові до цього.

— Хто мав на Вас найбільший вплив?

— Мені було десь п’ятнадцять років, і я прочитав «Трилогію бажання» Теодора Драйзера, романи «Фінансист», «Титан», «Стоїк». Насамперед ці книжки спричинили формування моєї свідомості підприємця. Але тоді був Радянський Союз, і реалізувати себе так, як це робив головний герой трилогії, я, можливо, не міг. Та коли прийшов час, я зрозумів, що можу застосувати набуті в інституті знання в тому напрямку, який тоді народжувався, у «правильному капіталізмі». Фінансова освіта надалі дуже мені допомагала.