Збигнев Херберт - 12 польських есеїв

6. На цей термін натрапимо в працях, присвячених найрізноманітнішим царинам культури, мистецтва і суспільного життя. Зустрінемо його, наприклад, і в працях із філософії (П’єр Бурдьє, Жіль Дельоз, Жак Деррида, Мітель Фуко, Пол Карл Феєрабенд, Юрґен Габермас, Жак Лакан, Жан-Франсуа Ліотар, Річард Рорті), і з образотворчого мистецтва та архітектури (Чарлз Дженкс, Роберт Портшезі, Вентурі), і з соціології (Деніел Белл, Жан Бодріяр), і з літературознавства (Ролан Варт, Келінеску, Фідлер, Граф, І. Гасан, Гатчин, Б. Джонсон, Дж. Г. Міллер, Пол де Ман, Норріс, Спаріозу), і, звісно, в самій літературі, де – на думку дослідників «постмодернізму» – він представлений насамперед такими постатями, як Вальтер Ебіш, Джон Ешбері, Джон Варт, Доналд Бартелм, Семюел Беккет, Хорхе Луїс Борхес, Італо Кальвіно, Хуліо Кортасар, Едґар Л. Доктороу, Умберто Еко, Петер Гандке, Ежен Йонеско, Джон Ірвінґ, Джон Фаулз, Хосе Лесама Ліма, Ґабріель Ґарсія Маркес, Владімір Набоков, Томас Пінчон, Ділам Томас.

Поза тим говорено вже про постмодернізм у фотографії, театрі, танці та фільмі, а також про народження особливої «мови постмодернізму».

7. Спокуса «ловів» на польських «постмодерністів» є, звичайно ж, природною реакцією на запитання, які ставить американське чи західноєвропейське літературознавство. Питання ці стали вже фактом, із яким найчастіше мають справу полоністи Західної Європи. Але відповідей на такі питання не уникнуть і польські історики літератури – де-не-де, зрештою, на них уже відповіли. Підгрунтям для праць західних літературознавців є незліченні книги й статті чи дискусії, що стосуються всіх вимірів народження «постмодернізму» в культурі Заходу, а історик чи критик польської літератури позбавлений цієї елементарної підпори. Тобто, знаючи дещо про постмодернізм у французькій філософії, американській культурі чи німецькому театрі, він мусить відповідати на запитання про «постмодернізм» у польській літературі.

8. Ріг засурмив…

Але перед тим, як почнемо збирати впольовану в Польщі здобич, варто відтворити складники отої «постмодерністської» спокуси, побаченої з перспективи історії польської літератури. Сила тяги «постмодерністського пилосмока» така, що може втягнути не лише поодинокі аркуші, а й книжкову полицю, або, при нагоді, шафу, повну фішок…

9. Найкоротше кажучи, термін «постмодернізм» покликається: а) або на філософську концепцію нового типу дискурсу, котрий мав би з’явитися наприкінці XVIII століття у зв’язку з новою концепцією суб’єкта й новим розумінням стосунку між мовою та дійсністю (питання т. зв. репрезентації, референції, значення); б) або на нову фазу історії нашої цивілізації, котра, на думку Арнольда Тойнбі, починається близько 1870 року; в) або на концепцію т. зв. масового (постіндустріального) суспільства, котре в найрозвинутіших західних суспільствах стало соціологічним фактом приблизно наприкінці п’ятдесятих років; г) або на нову естетику післяаванґардних явищ у мистецтві XX століття; ґ) або на риси неміметичної поетики, котрі проявились у європейському мистецтві й літературі принаймні від доби Ренесансу.

Трапляється однак і таке застосування терміна, в якому зібрано всі вищевказані значення. В цьому разі можна хіба що розвести руками. Виявляється, що існує не лише багато постмодерністів; існує – насамперед – багато постмодернізмів. І тільки на перший погляд той самий термін у різних сферах мистецтва й думки стосується тих самих явищ… Роман Якобсон сказав з цього приводу: «Я намагаюся не вживати термінів “модернізм” і “постмодернізм”, бо їхні значення міняються залежно від того, хто про них говорить».

10. Історія популярності терміна «постмодернізм» збігається з навалою різних понять, що вказують на явища поза типовими рамками зацікавлень, досліджень чи аналізів. Цьому послужили означення, створені за зразком англійської мови, оперті на префікс post (після) або слово beyond (поза). Так з’явилися поняття на кшталт «посткультура» і «поза культурою», «постцивілізація», «посттеорія», «посткритика», «постгуманістична епоха» чи «постісторична людина». Здається, не буде помилкою, коли, не входячи в питання періодизації явища «постмодернізму», виокремимо принаймні чотири відтінки значення цього терміна. Ними є: а) «присмерк» доби модернізму (або ж особливе продовження його естетико-філософського потенціалу); б) доба, що приходить «після» модернізму і є його радикальним запереченням; в) течія, що існує «осторонь» модернізму; і, насамперед: г) усі ті мистецькі практики та інтелектуальні пошуки, що будь-коли були висловлені «інакше». В цьому останньому сенсі «постмодерністські» твори можна відкрити в минулих сторіччях (тобто задовго до історичного «постмодернізму»).