Роман Пономаренко - Бойова група «Байєрсдорф»

Бойова група формувалася з вояків усіх частин української дивізії. Переважна більшість українських добровольців сприйняла новину про формування бойової групи з великим захопленням, ставлячись до цього як до закінчення нудного військового навчання і початку захопливих вправ та пригод. Добровольців було багато в усіх званнях, навіть серед тих, хто за посадою міг би спокійно цього оминути. Так, стрілець Зенон Врублевський, який служив при штабі дивізії та закінчив водійські курси, дізнався, що від штабу дивізії одна машина йде на «айнзатц». Водій для неї вже був призначений, але Врублевський зміг з ним домовитись і домігся, щоб її водієм призначили саме його. На той момент Врублевський відверто нудьгував, служачи у штабі, і рвався в бій. Йому було доручено стати водієм командира саперної роти Івана Ремболовича [27] Врублевський 3. Він був нам як тато // Коваль Р. Іван Ремболович, с. 392. .

До складу бойової групи відбирали найдосвідченіших офіцерів, унтер–офіцерів та солдатів як німецьких, так і українських. Українці віддавали перевагу колишнім старшинам, які мали бойовий досвід в армії УНР, УГА, Військові Польському або в Червоній армії і пройшли свій фаховий перевишкіл. Не всі з них обіймали офіцерські посади. Так, у бойову групу зголосився 37-річний колишній капітан Війська Польського Ярослав Кубашевський [28] Бл. пам. сот. інж. Ярослав Кубашевський // Вісті. Орган військово-політичної думки Крайової управи Братства кол. вояків 1 УД УНА в Німеччині. — № 112. — С. 147. , який мав ступінь унтер–офіцера (офіцерське звання ваффен–унтерштурмфюрера він отримав лише в середині 1944 року). Внаслідок цього, українські вояки, відібрані до участі у групі, мали здебільшого поважний вік як для своїх ланок: рядові — 24–30 років, унтер–офіцери — до 35 років, а офіцери — 30–50 років. Як ми побачили, переважна кількість командирів частин були українцями, що свідчить про доволі високу довіру німців до українських офіцерів. Зауважимо, що в цілому рівень кваліфікації більшості українських офіцерів був незадовільний і не відповідав високим вимогам, що висувалися до офіцерів у військах СС (особливо це стосується ветеранів УГА та армії УНР), тому до бойової групи відібрали справді тільки найкращих та компетентних.

Зенон Врублевський, доброволець бойової групи та водій Івана Ремболовича

Аналіз кількості особового складу групи, яку наводить Роман Долинський, дозволяє нам не погодитися із загальноприйнятою кількістю її особового складу — близько 2000 осіб [29] Гунчак Т. У мундирах ворога, с. 63. . Тому, на нашу думку, її чисельність сягала близько 1500–1600 військовослужбовців, з яких, за даними Долинського, безпосередньо бойовий склад дорівнював 1200 вояків [30] Долинський Р. Бойова група Байєрсдорфа // Коваль Р. Іван Ремболович, с. 198. . Водночас, за даними рукопису «Хроніка дивізії «Галичина», 1943–1944 роки», чисельність вояків дивізії, що боролися проти партизанів, на 21 березня 1944 року вказана як 1300 осіб [31] ЦДАВОВУУ, Ф. 3971, Оп. 1, С. 23, А. 115–116. . Історик А. Боляновський оцінив приблизну чисельність групи в 1500 вояків [32] Боляновський А. Дивізія «Галичина». Історія, с. 206. .

Архівні фото свідчать, що на момент відправлення на «айнзатц», вояки бойової групи були пристойно оснащені, але до зими вони були погано екіпіровані. Так, на цей момент солдати були обмундировані у шинелі, які не дуже допомагали зігрітися в морози. Як головні убори вояки мали пілотки, а для бойових патрулювань — сталеві шоломи. Як згадував Ярослав Овад, цей шолом добре сидів на голові і в ньому зовсім не було зимно [33] Овад Я. Бо війна війною, с. 50. . Незадовільне зимове обмундирування призвело до того, що в майбутньому вояки потерпали від холодів.

Боєзапас амуніції для легких гармат дорівнював 500 снарядів [34] Длябога М. Бойова група Байєрсдорфа, с. 102. . На озброєнні стрілецьких частин група мала 32 кулемети MG‑34 та MG‑42, які можна було використовувати як легкі (тобто ручні), так і важкі (станкові), 16 – 50‑мм та 80‑мм мінометів, автоматичну зброю для унтер–офіцерів і найбільш підготовлених стрільців та стандартні німецькі гвинтівки Kar 98. Також на озброєнні 2-ї роти піхотного батальйону була певна кількість застарілих кулеметів MG‑08 — версія станкового кулемету «Максим» часів Першої світової війни. В цілому, як згадував дивізійник Володимир Кецун: «Ми були дуже добре випосажені модерною зброєю» [35] Кецун В. Спомини Дивізійника, с. 14. . Однак група була малорухомою, оскільки автотранспорту не вистачало — в ній усього було близько 12 вантажівок та кілька позашляховиків «Швіммваґен». Артилерія та обози («троси») пересувалися кіньми, а піхотинці взагалі повинні були йти пішки. Єдиним справді рухомим підрозділом був кавалерійський розвідувальний загін Романа Долинського.