Евгения Захватова: Феномен доктора Хауса. Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста

Звідси — ще один феномен хаусизмів: їх нечасто вчать напам’ять і виголошують уголос. Хоч би тому, що це не короткі резонерські репліки, а своєрідний приклад актуальної життєвої філософії — кодексу честі, якого, як показав успіх «House M. D.», підсвідомо хоче дотримуватися багато хто. Насправді Грегорі Хаус — екранне втілення внутрішнього бунту його шанувальників, котрі отримують можливість хоча б 43 хвилини на тиждень спускати пару, скидати негативні емоції, що накопичилися за день. По правді, кожному з нас часто хочеться сказати вголос те, що він думає про навколишній світ, про колег по роботі, начальство, сусідів, продавців крамниць, дружин, коханців, коханок — одним словом, про те, що, за нашим переконанням, заважає жити і нормально працювати. Лише тому, що скуте умовностями суспільство змушує всіх нас стримувати емоції і мовчати, коли хочеться висловити наболіле, хаусизми не промовляють як гасла, а друкують на футболках. Ця мода, що з’явилася недавно і в Україні, — нова своєрідна форма мовчазного протесту.

Інколи може здатися, що шанувальники Грегорі Хауса по-хорошому заздрять йому. І така заздрість до людини, яка говорить те, що думає, і робить те, що хоче, вже не раз описана в літературі. Так, у своїй повісті «Заповідник» російський письменник-нонконформіст Сергій Довлатов виводить образ недоладного сільського п’яниці Михайла Івановича Сорокіна, способу життя якого таємно заздрило все селище: «Міхал Іванича не любили, заздрили йому. Мовляв, і я б запив! Ух, як запив би, люди добрі! Вже як би я запив, у гробину мать! Але ж господарство… А йому що…» До речі, тексти Сергія Довлатова, опубліковані в повному обсязі лише в 1990-і роки, по смерті письменника, є не лише сюжетними історіями, але й цитатником, що складається з колючих та влучних фраз і висловів (так званих довлатизмів або довлатовщини), які дають вичерпну характеристику навколишній дійсності. Їх хоч і не пишуть на футболках, зате розтягли на усні цитати, і фрази ці зіграли не останню роль у тому, що завдяки ним книжки Довлатова досі видаються і перевидаються, не втративши актуальності. Скажімо, наш повсякдення абсурд часто іменують саме «довлатовщиною».

«Коли я бачу класну фразу в сценарії, я думаю — от би не зіпсувати! Тільки б правильно сказати!» — зізнавався в одному з інтерв’ю Г’ю Лорі. Постійні глядачі серіалу погодяться: не всі серії однаково цікаві, трапляються прохідні епізоди, сюжет яких не затримується в пам’яті, й це не дивно. За неписаними законами конвеєрної роботи, сильна серія чергується з менш яскравою, аби наступний епізод знову вразив уяву. Навіть команді з 14 сценаристів важко домогтися, аби кожна історія була однаково цікавою. Але незмінним залишається одне: навіть якщо епізод не захоплює сюжетом, він завжди наповнений відвертими, саркастичними, цинічними, на диво точними і смішними висловами доктора Хауса з будь-якому приводу. Саме завдяки тому, що сценаристи і продюсери приділяють якості хаусизмів величезну увагу, глядач часто не помічає «провислих» епізодів. За черговий Хаусизм вони ладні пробачити все.

Поки що найпоширеніший хаусизм такий: «Всі брешуть», який сам Хаус одного дня довів до парадоксу: «Всі брешуть. І я збрехав».

Сценаристи, які забезпечу ють Грегорі Хауса хаусизмами, зізнаються: на будь-якому іншому проекті, в будь-якому іншому серіалі вони б не ризикнули пропонувати продюсеру сценарій, репліки в якому звучали б так провокативно. Але тут особлива ситуація: саме репліки, зміст яких — на межі фолу, продюсери відбирають у першу чергу. Репліка, за задумом команди Девіда Шора, повинна переходити всі межі пристойності. Її мусить хотіти сказати вголос будь-хто, кого сковують умовності та комплекси, в іншому разі вона не спрацює. І тут-таки сценаристи уточнюють: «До серіалу потрапляє все, що проходить цензуру і схвалене нею». Оскільки про необхідність поправок на цензуру і неможливість (радше небажання) її обійти творці «House M. D.» згадують неодноразово, має сенс сказати декілька слів про американську цензуру.

Американці живуть у відносно вільному суспільстві. Свобода слова, свобода особи та інші свободи гарантовані громадянам США не лише як конституційно прописані права — вони справді дотримуються. Виступити в суді на захист прав особи готовий і здатний будь-який американський юрист, і кожен виграний процес стає юридичним прецедентом: прецедентне право в Америці превалює. Якщо який-небудь процес у якомусь місті якогось штату хоч би один раз був виграний, є всі підстави вважати, що аналогічна справа буде виграна в іншому штаті лише на підставі того, що такий прецедент уже мав місце.