Джек Кенфілд - Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія, що мотивує

Я твердо переконана, що Господь веде мене вперед відтоді, коли лікар «оголосив мій вирок», або, як я тоді вважала, настав кінець світу для мене. Такі страждання породжував лише страх перед невідомим.

Я не могла більше помилятися, однак є безліч речей, які можу робити й робила.

Дресирування трьох величезних собак, завважки трохи більше за сімдесят п’ять фунтів 32 32 1 фунт = 0,45 кг. , стало для мене викликом, але дивовижно, що я успішно впоралася з ними всіма.

Я не так швидко плаваю, як до ампутації (втратила один зі своїх ластів), але досі як риба у воді.

Чи можу я танцювати? Ще б пак. Не повільні танці, як-от вальс чи танго, що потребують широких кроків та ідеальної рівноваги. Я можу їх танцювати, але не витончено. Однак я вправно танцюю джиттербаґ, польку, ча-ча-ча або інші різновиди танців, для яких потрібні швидкі, короткі кроки.

Колись у різні періоди життя я двічі займалась аматорським волейболом, чудово атакуючи біля сітки.

Коли ми виховували дітей, у нашому будинку завжди було чисто та прибрано. Навіть зараз я щодня готую здорову, смачну їжу і влаштовую бенкети на свята. Моє життя сповнене активних дій, тому я щиро дякую за кожне і за всі свої досягнення.

Я не можу зарахувати себе до «інвалідів», «калік» або «людей із фізичними вадами». Як на мене, ліпше назвати мене «трохи обмеженою в діях», але хіба кожен із нас не такий?

Я не хочу хизуватися, я просто розповіла про деякі свої «перемоги» як зразок того, що все можливо.

Я вдячна за всі щедроти, даровані мені впродовж усього життя. Я могла йти вперед і досягати будь-якої поставленої мети. Лише з вірою в Бога та в себе й завдяки розвитку протезування, я могла йти далі цим довгим шляхом.

Життя чудове.

– Від хіміотерапії мені так погано. Ненавиджу її. Як би я хотів провести решту літа без неї. – Мій чоловік Ґлен узяв мене за руку, коли ми пліч-о-пліч сиділи у кріслах перед телевізором, хоча жоден із нас не дивився, що було на екрані. Ґлен тридцять років керував важкою технікою, і навіть його долоні завжди були грубі. Однак тепер я помітила, які м’які вони стали. – Навіть не знаю, нащо я купив того човна. Його ніхто не відв’яже, і човен так і простоїть усе літо на пристані. Якби ж діти вирішили поплавати на ньому, але, ти ж знаєш, вони не будуть.

– Діти попливуть на човні з нами. – Я стиснула його руку. – Я вірю, що в тебе буде перерва від хіміотерапії. Невдовзі ми візьмемо намети й поїдемо ловити рибу. І ми знову матимемо наш сімейний відпочинок. Лише почекай – і побачиш.

– О, мене повернуть на хімію до кінця літа. Я з квітня її не отримував. Ненавиджу її, але думаю, якщо вона продовжує моє життя, то потрібно її проходити. Бути з тобою й дітьми для мене набагато важливіше, тому я погоджуся на невелику нудоту та уколи голками і знову піду на хімію. – Він говорив тихо, але рішуче. – Але ж ти знаєш, що настане час, коли я скажу «досить», чи не так?

До мого горла підступив клубок, затиснувши його, тож я глитнула.

– Я знаю, і це твоє рішення. Ми погодилися не переконувати тебе у протилежному. Ти зрозумієш, коли настане час, і ми також зрозуміємо. – Я намагалася пом’якшити свій голос. – Однак зараз ми насолоджуватимемося твоїм відпочинком від хімії й нудоти. Ми насолоджуватимемося цим наступні три місяці.

– Не розумію, про що ти говориш. Лікар сказав, що мене не можна знімати з цього лайна більш ніж на кілька місяців, бо пухлина збільшиться вдвічі. Ти не пам’ятаєш?

– Я знаю, що казав лікар, і знаю, як багато важить для тебе можливість провести ці літні місяці й відпочити зі своєю родиною. Розумієш, я маю інформацію від Господа, що ти три місяці не питимеш ліків. Ми будемо цього літа разом, тому плануй відпочинок. Думаю, Рейчел хоче поїхати до Мертл-Біча 33 33 Прибережне курортне місто в окрузі Горрі, Південна Кароліна. .

Мій чоловік, із яким ми прожили сорок два роки, подивився на мене, наче я була несповна розуму. Протягом двох із половиною років Ґлен хворів на рак легень. Рак поширився на лімфатичні вузли й наднирники, але хіміотерапія запобігала розвиткові пухлин в інших життєво важливих органах. Коли Ґлена не турбували побічні ефекти хіміотерапії, як-от жахлива нудота й надзвичайне виснаження, він мав доволі здоровий вигляд. Його дихання майже стабілізувалося, тому Ґленові лікарі були вражені.