Вікторія Колесник - Максим Рильський

Здесь есть возможность читать онлайн «Вікторія Колесник - Максим Рильський» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, Жанр: Биографии и Мемуары, на русском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Максим Рильський: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Максим Рильський»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До видання увійшли матеріали, що висвітлюють драматичну історію цькування видатного поета, перекладача, громадського діяча Максима Рильського (1895–1964). У 1920-ті роки його причетність до угруповання «неокласиків» викликала гострі напади офіційної критики, що закінчилося арештом Рильського у 1931-му. В жовтні 1947 року він знову зазнав безжально-несправедливої критики, відкритого політичного гоніння з боку літераторів і партійних діячів за «буржуазно-націоналістичний ухил, відсутність більшовицької ідейності». Дух тих часів живе у статтях, архівних матеріалах, поетичних творах, спогадах, промовах, резолюціях, що включені до цього збірника, як нагадування про жорстокі уроки тоталітаризму ХХ століття.

Максим Рильський — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Максим Рильський», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Завершуючи листа, М. Рильський згадав навіть «т. Троцького», який пояснював «пролетарським письменникам», що «ніхто не вимагає од поетів неодмінно оспівування фабричної труби чи повстання проти капіталу і що сама інтимна лірика має право на існування» (стаття Л. Троцького «Пролетарська культура й пролетарське мистецтво» – в перекладі Гео Шкурупія! – з’явилася на сторінках «Більшовика» одразу після розгромної публікації Я. Савченка, – мовби «на підмогу» Рильському).

Відповідь Максима Рильського прозвучала цілком гідно: він нічого не зрікався, не розкаювався; повторив укотре, що тисячолітня «людська культура» аж ніяк не заважає «сміливому кораблю» плисти «до будучини»; пояснив, що любов до природи знайома не тільки «феодалам», а й простому селянинові; зізнався, що його муза озивається передусім на те, що «одстоялось» у душі, а не на «грохот современности»… Хоча, хай там як, – а сучасність таки «заговорила» і в його слові…

Сучасність заговорила в збірці М. Рильського «Крізь бурю і сніг» (1925). Для поета починався час повернення з уявного екзотичного Лангедока в цілком реальну Романівку. Самітництво й ескапізм змінювалися відчуттям активнішої, ніж досі, присутності в суспільному житті…

3

Але критика вульгарно-соціологічного кшталту все ж зробила свою справу: в середині 1920-х «неокласиків» (а отже й М. Рильського) почали шельмувати й у партійних документах. Партія не тільки не знімала з порядку денного гасло класової боротьби, а навіть постійно нагадувала про його актуальність. «Як не припиняється у нас класова боротьба взагалі, так само вона не припиняється і на літературному фронті», – зазначалося у резолюції ЦК РКП(б) від 18 червня 1925 року [8]  Культурне будівництво в Українській РСР. – Т. 1. – К., 1959. – С. 92. . В умовах «пролетарської диктатури» літературі відводилася, по суті, ідеологічна, агітпропівська роль. Партія, надавши сама собі право «керувати літературою», прагнула «структурувати» літературне середовище за соціально-класовим критерієм: ось письменники пролетарські (їм «бронювалося» право на гегемонію !), ось селянські, ось «попутники»… Обов’язок «виховувати» письменників покладався на «марксистську (комуністичну) критику»…

Київські «неокласики» з їхнім стійким інтересом до культурної традиції античної та пізніших епох за таких обставин швидко потрапили під підозру. Про це свідчила, зокрема, резолюція пленуму ЦК КП(б)У «Про підсумки українізації» (2–6 червня 1926 р). 10-й пункт цієї резолюції стосувався саме М. Зерова, М. Рильського, П. Филиповича: «Тепер серед українських літературних угруповань типу неокласиків та в колах вищої інтелігенції ми помічаємо ідеологічну роботу, розраховану саме на задоволення потреб ростущої української буржуазії. Характерним для цих кіл є прагнення спрямувати економіку (! – В. П. ) України шляхом капіталістичного розвитку, тримати курс на зв’язок з буржуазною (! – В. П. ) Європою, протиставляти інтереси України інтересам інших радянських республік» [9]  Культурне будівництво в Українській РСР. – С. 16. .

Нищівний присуд!

Далі в документі згадано й гасло М. Хвильового «Геть від Москви!» та його ж заклик орієнтуватися на Європу; «відродження нації» оголошено «буржуазною реставрацією»; взорування на Європу (звісно ж, «капіталістичну») – намаганням «української дрібної буржуазії… відмежуватися від цитаделі міжнародної революції – столиці СРСР – Москви»…

Ось так: виявляється, за всією цією гучною риторикою ховався банальний страх більшовицької Росії втратити Україну!

«Неокласиків», отже, прив’язали до підступної «української дрібної буржуазії» (інерція такої, украй вульгарної, оцінки творчості невеликого гуртка київських літераторів даватиметься взнаки аж до кінця 1980-х!). 25 серпня 1926 р. Політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про стан преси на Україні» суворо нагадувало редакції журналу «Червоний шлях»: «прихильний курс /…/ на стару формацію «європеїзованої» (суто-буржуазної) української інтелігенції (неокласики тощо)» – річ неприпустима. Такий самий закид зроблено й редакції журналу «Вапліте» [10]  Там само. – С. 29—330.

Про вплив «антипролетарських течій» на «неокласиків» нагадувала й постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Політика партії в справі української художньої літератури» (15 травня 1927 р.). Марксистській критиці рекомендувалося, не втрачаючи пильність, «товариськи (! – В. П. ) допомагати окремим письменникам та літературним групам, що виявили помилки та збочення з певного пролетарського шляху і стали перед загрозою націоналістичного полону» [11]  Культурне будівництво в Українській РСР. – С. 54.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Максим Рильський»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Максим Рильський» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Віктор Суворов - Оповіді визволителя
Віктор Суворов
Віктор Близнець - Землянка
Віктор Близнець
Віктор Савченко - Діти Мардука
Віктор Савченко
Віктор Савченко - «І бачив я звірину...»
Віктор Савченко
libcat.ru: книга без обложки
Віктор Савченко
Віктор Савченко - Тільки мить
Віктор Савченко
libcat.ru: книга без обложки
Максим Колесников
libcat.ru: книга без обложки
Максим Колесников
Вікторія Андрусів - Вагон №13
Вікторія Андрусів
Віктор Забіла - Вибрані поезії
Віктор Забіла
Юлія Коляда - Максим Рильський
Юлія Коляда
Отзывы о книге «Максим Рильський»

Обсуждение, отзывы о книге «Максим Рильський» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x