Ростислав Коломієць - Михайль Семенко

…Якщо вірити Оксані Буревій, дочці опонента Семенка письменника Костя Буревія, то Семенко, живучи у центрі Києва, на вулиці Володимирській, міг зранку вийти у доброму гуморі на балкон і… помочитися вниз. Жарт, чи що? Якщо жарт, то несмішний. Ну, це вже на совісті Оксани Костівни, яка, живучи у США, багато зробила для увічнення пам’яті батька. Але ж не за рахунок дискредитації його опонента це робити? Та й чи могла Оксана Костівна бути безапеляційним свідком, адже на момент описуваних подій їй ледь виповнилось сім років?..

…Доброзичливий Остап Вишня, сповнений поваги до мистецьких пошуків Семенка, висловлювався делікатніше, мовляв, той міг «подивувати і образити міщанський смак»…

…А його дочка розповідала, бувало, батько виходив з будинку і голосно казав: «Хочете, підемо кокаїну понюхаємо?» Діти у дворі сміялися і розбігалися…

Хотів уже зупинитись у живописанні колоритних подробиць щоденного буття епатажера. Хто з ким спав, хто скільки пив і хто фонтанував з балкона – це лише колоритні побутові клаптики, які у своєму калейдоскопі до якоїсь міри оживлюють образ митця, але чи допоможе це створити його образ? Любимо ми його не за ювелірний секс чи гучні п’янки, не, тим більш, за спосіб справляти… Про талановитість митця вони нібито не свідчать. Аж ніяк не свідчать? Сучасник Михайля Семенка шанований ним французький художник-фовіст Анрі Матісс, який віддавав перевагу кольоровій гаммі перед детальним зображенням об’єкта, якось завважив, що ключ до творчості митця слід шукати поміж найдрібніших і нібито незначних подробиць його повсякденного життя. То ж чи варто утилітарно виокремлювати з його життя лише те, що, як нам здається, у найбільшій мірі послуговує створенню іміджу видатного митця? Всі ці колоритні побутові подробиці дозволяють представити життя і творчість митця в узгодженні з його власним темпераментом, характером, з оточуючим світом – динамічно і емоційно. Та зрештою, всі ці свідчення, навіть поголос – лише канва для роздумів читача…

Отже, скандал – не заради скандалу? Скандал – як спосіб привернення уваги до себе, до своєї творчості…

Що поробиш, отаким і увірвався до української художньої культури – Михайль Семенко – у протилежності оцінок сучасниками його життя і творчості. Там, де Семенко, – чекай скандалу, що у житті, що у творчості. Ортодоксальна постать, він нікого не залишав байдужим.

Вибачайте, ну, ось такий я, визнає поет, приймайте – не сприймайте, але, певен, повз не пройдете.

Так хто ж такий і що ж то за явище – Михайль Семенко?..

У 20-ті роки минулого століття його творчість має могутній громадський резонанс в Україні: від абсолютизації – викликав захоплення у друзів-митців: Миколи Бажана, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, яких з часом наречуть видатними, – до повного несприйняття, викликаючи підозри у деяких колег, особливо так званих сексотів (українського перекладу слова «сексот», тобто секретний співробітник, немає…), які, за завданням НКВС, винюхували в його поезії антирадянські настрої, провокували на антирадянські висловлювання, та магнетичного впливу на міську студентську молодь – вечори футуристичної поезії Семенка збирали по всій Україні повні аудиторії і, траплялося, закінчувалися скандалами на мистецькому ґрунті…

У 30-ті роки минулого століття розгублений поет кидається на всі боки. Коли були ліквідовані всі літературні об’єднання, у тому числі знищено футуристичний часопис Семенка «Нова генерація», якийсь час незугарно клянеться у своїй відданості радянській владі, щоб ніхто нічого не запідозрив… Марно намагається вписати непокірний український футуризм у нормативні прописи методу створення мистецьких шедеврів – загальнорадянського соціалістичного реалізму… Відмовляється від свого псевдоніма – і цим від футуризму? Чи заховав у глибини душі до кращих часів, на які уже й не сподівався, свої мистецькі уподобання?.. Зрештою, замовкає…

Зловісного 1937 року, в потоці масового знищення української творчої інтелігенції, на нього чекало ординарне і неминуче у ті часи: арешт, звинувачення у антирадянській терористичній діяльності, розстріл. А далі…

«Дал і», з наголосом на другому складі, якого він пропагував на сторінках часопису «Нова генерація», для нього вже не було. І «д алі», з наголосом на першому складі, – ще не було.