А тепер приготуйтесь. Такого ще не знав український поетичний світ!
Ось його «Автопортрет» – розписується, нервово розщеплюючи слова на суголосні частинки з різномовними складовими, тобто анаграмуючи [1] Анаграма (від грецьк. ανα- «пере» й γράμμα – «літера») – літературний прийом, в основі якого – перестановка літер або звуків певного слова (або словосполучення), що в результаті дає інше слово або словосполучення.
слова:
Хайль семе нкоми
Ихайль кохайль альсе комих
Ихай месен михсе охай
Мх йль кмс мнк мих мих
Семенко енко нко Михайль
Семенко мих михайльсе менко
О, Семенко Михайль!
О, Михайль Семенко!
Тут і німецька вимова – «хайль», і українська «хай», і арабська – «охай», і сексуальне «кохайль», а в результаті конструюється очікуване, тримайте – Семенко Михайль – поет, філософ, скрипник. То що це? Заум? Розіграш? Чи бажання привернути увагу до себе, такого складного і неповторного?
Як це помітили не тільки ми з вами, в «Автопортреті» «частини імені та прізвища ніби пересипаються при повороті мистецького окуляра, утворюючи завжди новий візерунок». А навіщо?.. В бажанні хірургічно препарувати свій розчерк, щоб побачити, що ж там всередині? Можливо. У цьому уламкоподібному поетичному розчерку міститься ключ до прочитання семенківської поезії, в якій варто шукати не стабільності змісту і застиглості формоутворень, але саме неусталеність змісту і динаміку формоутворень? Ймовірно.
А щодо «розтину» зовнішності людини в ім’я виявлення її сутності – нічого дивного: звичний способ художнього відтворення дійсності у творчості європейських авангардистів першої половини XX століття. Згадайте хоча б «Автопортрет» Пабло Пікассо, де митець, ніби розітнувши своє обличчя, зобразив себе одночасно у різних ракурсах – в анфас, профіль, труакар… А тепер уявіть собі поруч поезоживопис – живописний «Автопортрет» Пікассо і поетичний «Автопортрет» Семенка… Спільний підхід до художнього самозображення…
* * *
Навіть у круговерті непростих мистецьких доль людська і творча біографія Семенка вражає такими контрастами падінь і злетів, таким поєднанням простого й непояснюваного, викликаючим захоплення чи несприйняття, що, коли відтворюєш його образ, не уникнути слова «легенда»…
Не хотів би, щоб ви, шановний читачу, опинились під жорстким пресом тлумачень і осмислень. Тож, неупереджені, наблизимось до його, не буде перебільшенням сказати, скандальної постаті. Уявімо її живою, у русі, у змінах.
Семенка за життя звинувачували у різних гріхах і «злочинах»: як поета – за епатаж, позерство, саморекламу, як людину – за безсоромність, навіть хуліганство.
…Одразу після написання «Автопортрета» Семенка з’являється пародія на нього:
Засліпнивсь до одчаю
Чаю.
Семенка читати стану.
тану!
ану.
ну.
Позіхаю,
хаю.
аю.
ю.
Сплю.
Викрити підробки «під Семенка» не становило б складності, якби він сам часом не опускався нижче свого рівня, визнаймо, бувало й таке…
У душевному просторі і, відповідно, у художньому світі українського поета Михайля Семенка відбувались безкінечні модуляції і метаморфози духовності, які він відкривав людям, і це надзвичайно збуджувало сучасників.
…Ось Семенко привселюдно маніфестує: «“Кобзар!”» Кидає виклик українській громаді, яка готувалась до відсвяткування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, – посмів посягнути на святе. Розгніваний батько готовий був відректися від сина!
…Ось Семенко у ліричній, сказати б, інтимній сповіді переможно оспівує акт кохання, подумати тільки (заплющіть очі, закрийте вуха, надцнотливі) – статевий акт. І це в українській ліриці! Дехто обурювався – порнографія!
Він жив відкрито, його життя проходило на очах у всіх. А у посякденні його поведінка, в узвичаєному розумінні цього слова, була далеко не бездоганною. Й не дивно, що навколо його імені накручено стільки напівправди і брехні, що навіть сьогодні, з висоти часу, у цьому непросто розібратись. Так, поголос не пощадив Семенка. Деякі його людські слабкості ставились йому за велику провину ще за його життя.
Пліткували, що він божився, ніби роздягнеться біля пам’ятника Богдану Хмельницькому й покаже, яке в нього красиве тіло… Заспокойтеся, це образний вираз оголеної душі поета.
Хуліганив? У жодному разі! Просто вів, за його ж словами, «модерн-життя».
…Привселюдно сплачував своєму другу поету Миколі Бажану перший гонорар – вручив дебютантові шкіряні штани, особливість яких полягала в тому, що вони… стояли! Розчулений отримувач гонорару дякував йому за оптимістичне побажання. Ну, що тут скажеш…
Читать дальше