Сергій Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя

– Словом, – звернувся я до свого співбесідника, – ви, очевидно, і цей розділ викреслите? Так? Коли так, то давайте перейдемо до 3-го.

Тов. Европенко-Европацький похмуро мовчав.

3. «У ОСТАПА ВИШНІ Є СВОЄРІДНІ ОБРАЗИ Й МИСТЕЦЬКА МАШКАРА»

«Зрозуміло, що комункультівці є кращі друзі фотографії, але коли вона обертається на… тоді можна сказати, що це є не більше, ніж… та й записаний вельми невправною і примітивною рукою».

– Ні, – сказав тов. Европенко-Европацький. – Ми почнемо не з образів і машкари, а саме з такого абзацу:

– «Культурність народу, – говорить славетний хемік Лібіх, – вимірюється кількістю мила, що він його споживає».

Що ви скажете на цей афоризм?

– Я думаю, – відповів я, – що цей афоризм треба так перефразувати: сідаючи за письмовий стіл, не забувай добре помити руки. Чому не треба цього забувати? А тому, що все одно примусять.

Говорячи про образи Остапа Вишні, фурорист проробив таку махінацію: взяв кілька мініятюрок («Симферополь – Ялта», «Море», «Слухай, обивателю» і ін.), вирвав з них по одному образу, що здалися йому начебто невдалими й що ними, на його погляд, легше було спекульнути й, обслинивши ці образи, зрезюмував:

– «Ми проаналізували кілька категорій образів О. Вишні, – зрезюмував Полторацький. – Ми обрали найхарактерніше. Образ у О. Вишні як принцип… обмеженого характеру, соціальний еквівалент цього образу має коріння в обмеженому селянському побуті».

Тепер давайте подивимось, що це за образи й які махінації над ними пророблено.

Образи з першої мініятюрки: «стовбова дорога покрутилася… білим ужем попід скелями стрімчастими покручена»… (далі фраза вривається, бо далі ця дорога «то тут, то там виблискує спиною» – образ для спекуляції не підходящий. – М. X. )… «море у чадрі туману», «і гордо над ними закинув зубчасту голову Ай-Петрі». Оце ті образи з першої мініятюрки, які нібито нервують «естета», обізнаного в «бедекерах». Перелякавшись, що його пробачте на слові, «чесність» таки поставлять під сумнів, «морфолог» поспішає показати свою «вченість» і заявляє, що це образи – «шабльонові». Нахватавшись дечого з Жирмунського та Шкловського, не зумівши навіть розібратися в нахватаному, претензійний початківець від «критики» з «ученим видом знатока» неохайно розкидає сентенції. Що таке «шабльоновий образ»? Це я вже до вас, тов. Европенко-Европацький? Чи відомо вам, що славетний Ан. Франс, скажімо, здобув собі славу великого письменника саме на «шабльонових» образах? Чи відомо вам, що, скажімо, геніяльний Достоєвський не дав жодного «свіжого» образу саме в тому вузькому його значінні, як його розуміє ваш Полторацький? Чи знаєте ви, що в наші суворі дні свіжість образу вимірюється впливом цього образу на широкі маси? Чи знаєте ви, що вишуканий декаданс футуро-шизофренічного квакання наша сучаснісь давно вже відкинула в помийну яму? Відомо це вам?

Образи другої мініятюрки: «хвильове море – це пастух… воно гоне велику отару баранів до берега», «медуза морський холодець… кругле, як мисочка, біле дрижасте, холодне й прозоре».

Ці образи викликають з боку «морфолога» такі «соціологічні» перли: «так і видно в цих образах художника з обмеженим власним селом видноколом».

І знову таки претензійна «вченість». Амплітуда образу вимірюється «морфологом» не його, образу, клясовою вартістю в сполученні інших образів, що утворюють псиний зміст, а формалістичним талмудом, стиснутим до того ж обмеженістю українського урбанізованого міщанина. Коли, скажімо, перший образ асоціятивно переносить читача в коло баранів (не тих, звичайно, що… і т. д., а таки справжніх баранів), то в чому ж тут вина О. Вишні? Справжній баран, доводжу до вашого відома, єсть певна товарова одиниця, як товарову одиницю, барана читач може бачити не тільки у видноколі села, і не тільки міста, – барана читач може бачити в видноколі всього світу.

Нарешті, образи ще одної мініятюрки: «чудесна жінка в криваво-червону порфіру одягнена», «чудесна жінка з неземною красою». Ці образи викликали новий вибух претензійного обурення з боку «морфолога». Як так, верещить він, «революція в порфіру одягнена»? В «одяг королів»?

Вишня, отже, одягає в «одяг королів» революцію. Так? Так! Але чи не звернули ви уваги, тов. Европенко-Европацький, для кого він одягає її саме в такий одяг? Га? Для свідомої робітничо-селянської маси? Нічого подібного: він одягає її в такий одяг саме для обивателя, якого він взяв за своє завдання вдарити гострим памфлетом і який, себто обиватель, здібний мислити образами з шухлядок буржуазної революції. Діялектичний підхід? Цілком! І сумніватися може в цьому тільки той, хто поставив собі за завдання притримуватися відомого «постуляту» одного із героїв Бомарше: «брешіть, брешіть, щось та залишиться».