Джек Кенфілд - Курячий бульйон для душі. Знайди своє щастя

5. Знайдіть свою музу.Ваша муза – це джерело вашого натхнення. Знайдіть річ або речі, які надихають вас найбільше, і залучіть їх до власного життя. Це може бути що завгодно. Для одних це можуть бути їхні діти, для інших – музика або природа, а для таких, як я – поезія чи література.

6. Контактуйте з людьми.Взаємодія з іншими – це важлива частина життя кожної людини. Контактування з іншими людьми зовсім не означає, що ви маєте розповідати всім про свої страждання, натомість це означає пошук людей, які вам подобаються, та проведення часу з ними. Ви можете сміятися разом, жартувати одне з одного, а також здобути їхню підтримку. Можливо, не таку підтримку, як у другому кроці, але таку, яка дає вам знати, що ці люди піклуються і думають про вас. Такого штибу підтримка стає вашим прихистком під час будь-якої бурі. Ці люди знають, як вас підбадьорити, коли ви переживаєте важкі часи.

7. Спрямовуйте нервову енергію.Інколи ви можете відчувати стрес та занепокоєння. Найкращий спосіб запобігти їм – зануритися з головою у наступний проєкт, нехай і більш заспокійливий. Для мене це писання, оформлення фотоальбомів або якесь інше творче заняття. Мені насправді здається, що я пишу свої найкращі вірші, коли не зациклююся на проблемах.

8. Допоможіть комусь іншому.Допомога іншим – це по суті найкращий спосіб побороти труднощі, які відбуваються у вашому житті. Можливо, це може здатися егоїстичною поведінкою, звісно, в іронічному сенсі. Але допомога іншим не лише відволікає вас – вона сповнює приємним задоволенням. Простими словами: ви почуваєтеся краще, якщо допомагаєте комусь.

9. Зосередьтеся на гарних речах.Якщо ви йдете через життя зі словами «горе мені, горе», речі можуть здатися вам важчими, ніж вони є насправді. Звичайно, на мою думку, мені легше, ніж іншим, дивитися на речі з оптимізмом. Але я відчуваю, що оптимізм – обов’язкова умова, щоб розібратися з будь-якою ситуацією. Зосередившись на хорошому у своєму житті, ви можете накопичити досить сили, щоб знайти надію. А я вважаю, що єдине, що дає нам змогу рухатися вперед, це надія.

10. Живіть сьогоденням.Ми витрачаємо стільки часу, переймаючись через події в далекому майбутньому, що не помічаємо тих, які відбуваються в цю мить. Навіть якщо цієї миті вам важко, а на горизонті видно ще важчі виклики, важливо зосередитися на тій миті, в якій ви перебуваєте просто зараз. Ми не можемо турбуватися про речі, які ще не стались або можуть статися чи не статися. Якщо вам хочеться турбуватися, турбуйтеся про день, в якому ви живете, а завтра турбуватиметеся про завтра. Але пам’ятайте: не важливо, через що вам доведеться проходити, ви пройдете через це. Не важливо, як важко вам у цю мить або наскільки похмурим здається майбутнє, час проведе вас уперед усупереч вашій волі. Зрештою, ви зрозумієте, що речі не здаються такими важкими або такими болісними, і життя почне текти в новому руслі. І з вами все буде гаразд. Або… принаймні так сталося зі мною.

Ми з моєю подругою Мерилін саме сіли за столик у нашій улюбленій кав’ярні.

– Наступного місяця у мене вдома – зібрання читацького клубу, – сказала я. – Так не люблю до нього готуватися.

– Чудово тебе розумію, – відповіла Мерилін. – Я витратила цілісінький тиждень на прибирання, коли в лютому була моя черга приймати зібрання. Ще й два пироги спекла.

– А потім усе закінчиться години за дві. Усі ці зусилля лише заради двох годин!

Мерилін кивнула. Ми зробили по ковтку гарячого лате.

– І це ще не найгірше, – вела далі я, витираючи пінку з верхньої губи. – Уся моя родина приїде на День подяки. Я їх дуже люблю, але ти ж розумієш, що це означає?

– Ага. Готування, прибирання, заміна постільної білизни, сушіння мізків над тим, що кожен їстиме на сніданок. У мене таке щороку.

На дверях кав’ярні задзеленчали дзвоники, і всередину зайшла замурзана жінка з двома велетенськими пакетами, що були забиті всіляким мотлохом. З-під жалюгідної хустки вибилися пасма сивого волосся. Речі, в які вона була одягнена, не пасували одна до одної, а один із високих чорних чобіт мав дірку в ділянці великого пальця. Коли жінка пройшла повз нас, стало зрозуміло, що вона вже давненько не була в душі.

– Ти чула, що ми говоримо? – прошепотіла я, відчуваючи сором за себе. – Ми наче дві невдячні гримзи.