Євгенія Подобна - Дівчата зрізають коси. Книга спогадів

У Насті була тяжка доля. Її батько рано помер, багатодітна мати жила у злиднях і змушена була віддати дітей до інтернату, звідки забирала їх лише на вихідні. Ставши дорослою, Настя працювала санітаркою, потім продавцем на ринку, в останні роки ще й доглядала тяжкохвору матір. Незадовго до війни мама померла, і Настя дуже тяжко переживала її смерть. Якби не це, розповідала вона, навряд чи пішла б воювати».

На передовій Анастасія знайшла свою половинку і чекала дитину. Та навіть будучи при надії, на перших місяцях «Ліса» продовжувала ходити в розвідку. 6 серпня 2015 р. «Ліса», будучи на сьомому місяці вагітності, загинула за нез’ясованих обставин у м. Маріуполі (Донецька обл.) від вогнепального поранення. Похована на Алеї Слави центрального кладовища Чернівців. Посмертно нагороджена медаллю «На славу Чернівців».

Жінки були присутні в зоні бойових дій з перших днів війни — як зв’язківці, медики, волонтерки, журналістки, військові. Втім для більшості жінок, які вирішили стати воїнами, попри високу мотивацію та бажання, шлях на передову був надзвичайно складним. Протягом 2014–2015 рр. чи не кожній з них довелося в прямому сенсі слова виборювати своє право воювати нарівні з чоловіками і доводити, що жінки можуть бути повноцінними бойовими одиницями підрозділів. Більш лояльними до жінок виявились добровольчі батальйони, зокрема «Донбас», «Айдар», Українська добровольча армія, ДУК «Правий сектор», «Золоті ворота», «Карпатська січ», де жінки могли обіймати бажані бойові посади або ж сполучати кілька важливих функцій водночас (жінки з добробатів згадували, що нерідко займалися паперовою роботою, забезпеченням і водночас брали безпосередню участь у боях). Велика кількість жінок увійшли до медичного батальйону «Госпітальєри» (офіційна дата створення — 6.07.2014), заснованого 18-річною (на той момент) Яною Зінкевич.

Значно складнішою була ситуація у Збройних силах України. Починаючи з військкоматів, які здебільшого відмовлялися мобілізовувати жінок (окрім як на тилові посади та медиками), до офіційного оформлення в штат підрозділів. Станом на 2014 рік посади в підрозділах розподіляли відповідно до наказу № 337. Згідно з ним, жінки мали право служити артистками, архіваріусами, поштарками, перукарями, фельдшерами, діловодами, дезінфекторами, радистками, телефоністками, дешифрувальницями, кухарками, швачками, начальниками лазень. Таким чином формально роль жінки в армії зводилася до «обслуговуючого персоналу» чоловіків-військових. Парадоксально, але в перші роки війни для жінок були закриті не лише бойові посади, а й такі «мирні», як фотограф, перекладач та начальник продовольчого пункту. Через дискримінаційні закони більшість жінок, які де-факто були гранатометницями, снайперками, артилеристками, розвідницями, офіційно оформлювали на «дозволені» посади — швачками, начальницями лазень чи телефоністками. А отже, для них були закриті можливості кар’єрного зростання, отримання пільг та заслужених бойових нагород.