Євгенія Подобна - Дівчата зрізають коси. Книга спогадів

у білім мороці туману, в клубах тягучих, як кисіль,
повзуть нечутно в клаптях рваних полки ворожі звідусіль.
в густих зрадливих білих плямах, в примарних абрисах руїн
крадеться зло до нас полями, і чути їх крізь тиші дзвін.
земля здригнулась, застогнала, повітря різане свистить.
і сяє каламутний спалах, додолу, адже є лиш мить!
вдивляються в напрузі очі у теє біле молоко
але не можуть, чи не хочуть, прозріти крізь вологе тло.
розкати грому артилерій затіяли свій бадмінтон
а бляклі вогники їх серій нагадують жахливий сон.
а раптом кроки їх і звуки, ну ось і лізуть вороги,
та звичний рух здійсняють руки, ідуть у бій штурмовики.
весь зір на слух перетворився, затвор і черга в біле тло
москалю, ти вже помолився? Сьогодні здохнеш все одно.
а черга чергу заміняє, невтомно лупиш у імлу.
ворожі крики, хтось конає, то ворог падає в труну.
навколо бійня не вщухає, тут ти когось або тебе
не бачиш, але точно знаєш, з якого боку зло іде.
в кривавім киселі повітря солоний присмак ворогів —
так пахне перемоги вітер, або невдалий їх прорив.
у білім мороці туману, в клубах тягучих, як кисіль,
лежать нечутно в клаптях рваних полки ворожі звідусіль.
в густих зрадливих білих плямах, в примарних абрисах руїн
здихає ворог в тяжких ранах, а тиша знов бринить, мов дзвін.

Головне ― не забути постригтися і забацати манікюр,
Депіляцію чи поголитися, одягнути білизну «ажур».
Щоб не терли незручні стринги й не висіли великі труси,
Щоб не пріли тендітні ноги і не тиснули пояси.
Щоб пом’якшить обвітрені губи, не забуду помадку взяти.
Покладу у підсумок пластир ― заліпити натерті п’яти.
Іще купу дрібничок різних по кишенях собі розпихаю,
Хай гранатам живеться тісно, та дрібнички з собою маю.
Щоб до форми все гарно личило і одягнена була зі смаком.
Чи поранена, чи покалічена, бруд під нігтями сховаю за лаком.
Непритомна я буду й поранена, у крові я, роздягнена й боса я,
Але ноги ж бо будуть поголені, і не соромно їхати в госпіталь.
Позбирають розірване тіло, якщо я раптом буду «двухсота»,
А воно буде чисте й надухане, і не тхне із мертвого рота.
Привезуть труп солдата-дівчини в гарній формі й білизні ажурній ―
Санітари всміхнуться ввічливо й паталогоанатом діжурний.
І подумають: «Що за дівчинка! Що за милеє личко й фігурочка!»
І лежатиму там героїчна я, акуратна, вродлива і дурочка.
Хоч солдат я, та статі жіночої, і жіноча у мене врода,
На війні бути гарною хочу я, у боях, за любої погоди.
Не хизуюсь я і не зваблюю, я воюю, я лаюся матом,
Та завжди залишаюсь бабою, навіть в формі й із автоматом.