Іван Дмитрик - У ЛІСАХ ЛЕМКІВЩИНИ

Та на другий день, коли курінь мали розпустити і кожен мав піти своєю дорогою, командири несподівано почали радити, щоб ще затриматись. Причини такої зміни стрільцям не пояснено; сказано тільки, що думку про відпущення стрільців змінено і що ми маємо ще кілька днів почекати на остаточне рішення. Від декого з командирів ми довідались, що командування куреня одержало естафету від якогось вищого командира з дорученням затримати вояків аж до його приїзду. Стрільці рознюхали десь, що це дуже енергійний військовик, який вміє давати собі раду навіть у найгірших ситуаціях.

Ще ввечорі того самого дня до села Жерниця Вижня, де ми квартирували, прийшла перша стежа того відділу, з яким ішов очікуваний командир, а на другий день прибув і відділ. Він складався тільки з двох чот, проте мав величезний обоз. У цьому відділі було більше жінок, ніж у цілому нашому курені. Стрільці почали відразу розпитувати прибулих про того командира, що має перебрати наш курінь. Вони розповіли нам, що він приєднався до них щойно кілька днів тому, але дехто його знав. Поручник Мізерний — так називався новий командир — був арештований німцями і сидів у концентраційному таборі в Польщі, звідки його наші, начебто, викрали. Брав, казали, участь ще у визвольних змаганнях і потім воював на Карпатській Україні. Він добрий вояк і військовий організатор, твердої вдачі і сильного характеру. Прибувши, як ми потім довідалися, він відразу привітав командирів нашого куреня словами: "Що то за анархія тут твориться? Я вас навчу, пане брате, як маєте бавитися у військо!" Потім скликав командирів на окрему збірку і скартав за їх поведінку.

Після такої "відправи" з командирами новий курінний скликав загальну збірку. І тут ми його побачили. Одягнений був скромно, по-цивільному; сильної будови, голова на короткому грубому карку, трохи лисавий; віком під сороківку. Дуже рухливий, з рішучим гострим голосом.

До збірки виступили усі, також і новий відділ з бабами. Уставилися — перша сотня посередині, друга з правого боку, третя з лівого, а новий відділ замикав цей квадрат. Службовий старшина передав звіт тимчасовому курінному Бурлаці, а він став до звіту перед поручником Мізерним і передав йому командування.

Поручник Мізерний представився нам як командир Рен і гострими словами звернувся до стрільців і командирів. В його промові щоразу злітало з уст "пане брате", і закінчив він її словами:

— Відтепер, пане брате, я перебираю курінь і мені все має грати, як у годиннику. За найменше недотягнення буду карати суворо, без різниці — вояк чи командир. За більші провини — розстріл на місці, то собі запам'ятайте і бережіться, бо, пане брате, буду бити усіх за порядком. Войни ми вести, пане брате, зараз не будемо, бо вас треба перше приготовити на войну. Між вами ж є такі, які в житті ще рушниці не бачили і їх треба навчити, як її тримати, і аж тоді, пане брате, будемо військом!

Промова курінного Рена сподобалася стрільцям. Їхні сумні обличчя роз'яснилися, бо вони побачили перед собою справжнього командира, який вміє взяти військо в руки. Дивлячися на нього, скромно одягненого, може й гірше за стрільців — без офіцерських чобіт та шкіряних торбинок — стрільці відразу відчули, що він дбатиме про них, і готові були віддати йому свої серця.

Після промови, яка тривала досить довго, почалася реорганізація сотень. Першу сотню дістав Бурлака, другу — Веселий, який щойно долучився до нас, третью — Бір, четверту — Бульба. Створено відділ польової жандармерії, виділено рій для окремих завдань, санітарний відділ, до якого включено більшість жінок, інтендантуру, відділ зв'язкових і розвідки. Політвиховника Говерлю курінний Рен нагнав з куреня, і його місце зайняв молоденький студент, прізвища чи псевда якого вже не пригадую.

У другій половині серпня наш курінь перейшов з села Дарниця Вижня через Жерницю Нижню до села Жерденка і там заквартирував. Курінний вислав жандармерію, щоб перевірила терен, сотням наказав іти на вправи. Він не давав ні хвилини часу змарнувати. Завжди знаходив для нас зайняття — то муштру, то вправи в стрілянні, то політичний вишкіл. Сам старався всюди заглянути і перевірити, чи все йде згідно з його дорученнями. На кожному кроці він давав поради і вказівки, при чому не обходилося без крику. Він намагався безупинно підтримати словом і прикладом солідарність і дружбу поміж стрілецтвом, навчаючи, як повинен виглядати вояк-повстанець і якою військовою одиницею ми повинні бути. Кожний з нас охоче приймав його поради й навіть догани і старався виконувати все якнайкраще. Правда, ті, що легковажили дорученнями і наказами курінної чи сотенної команди, були покарані. Але довір'я і респект до курінного Рена росли з кожним днем, і це позначалося теж на моралі і поставі стрілецтва.