Петро Мірчук: Українська Повстанська Армія 1942-1952

є) збір та магазинування зброї;

ж) вишкіл нових провідних кадрів для визвольної боротьби.

Для здійснення цих завдань в військовій ділянці Військова Референтура Проводу ОУН творить окремий Краєвий Військовий Штабпід керівництвом Військового Референта Проводу ОУН пор. Дмитра Грицая, - пізнішого ген. Перебийноса, шефа штабу УПА, а опісля під керівництвом сот. Романа Шухевича, пізнішого ген. Т. Чупринки, Головного Командира УПА. З доручення цього КВШ переводяться в стан підпілля та продовжуються започатковані українською владою в червні 1941 р. старшинська школа в Мостах біля Львова та пдстаршинська школа в Поморянахта організуються курси радистів, санітарної службитощо. Сітка ОУН одержує доручення, щоб кожний провідний член перейшов в найближчому часі щонайменше підстаршинський вишкіл.

Одночасно з цим, дорученням проводу ОУН починають організуватися збройні боївки, а далі й окремі збройні відділи ОУН, які, втягаючи в свої ряди теж нечленів ОУН, приймають скоро загально-національний характер. Своїм завданням ставлять вони самооборону місцевого українського населення перед сваволею німецьких, большевицьких та польських грабіжницьких банд. Так повстає мережа відділів УНС, - Української Національної Самооборони.

УНС це ще не повстанська армія, - головно в першому році свого існування, - бо її члени не перебувають постійно при зброї, а тільки в випадку потреби беруть її в руки. Все ж таки, вона, як виразний перехід до збройного спротиву та як вихід в організуванні активної боротьби поза рямки організації, становить другий етап протинімецької боротьби, етап переходу від політичного спротиву до всенароднього збройного резистансу.

Перший відділ Української Повстанської Армії зорганізував на Поліссю в жовтні 1942 р. Остап, військовий референт Краєвого Проводу ОУН на Північно-Західвіх Землях. Правдиве назвисько Остапа - Сергій Качинський; він - син православного священника на Поліссі, колишній старшина польської армії.

Причиною цього, що перший відділ УПА повстав саме на Поліссю було те, що тут крім німецьких утисків взнаки населенню давалися ще большевицькі партизани та польські "пляцуфкі". На партизанку, як один із найкращих засобів модерної війни, звернули большевики пильну увагу вже від самих початків німецько-большевицького конфлікту. Тією справою інтересувалось так найвище командування Червоної Армії, як і керівні чинники большевицької партії. В висліді цього вже в перших місяцях війни починають появлятися на тилах німецької армії большевицькі партизанські загони. Полісся зі своїми непроходимими мочарами особливо надавалося для партизанських акцій і тому й стає воно головним тереном дій большевицьких партизан. Тут мали свій головний осідок большевицькі партизанські загони Колпака, Медвєдєва, Фйодоровича, Дяді Пєті, Шматовци, Круковци, Максимовци та інші. Поважніших боєвих акцій проти німців вони не провадили, а старалися лише викликати всюди настрій постійної непевности.

До українського населення поставились большевицькі партизани від самого початку ворожо, трактуючи його як самостійників-націоналістів, які поборюють большевизм та СССР. Впадаючи до українських сіл большевицькі партизани грабували, бешкетували та вбивали свідоміших селян.

Опорою для большевицьких партизан на Поліссю й Волині стали - польські колоністи.

Здавалось би, що боротьба польського народу в час другої світової війни повинна була скеруватись проти німців та проти большевиків, які в вересні 1939 р. спільно зліквідували існування польської держави. На польських теренах так воно, можливо, й було. Але не на українських теренах, окупованих колись Польщею. Тут польські колоністи повели боротьбу всіми засобами проти місцевого українського населення; коляборуючи в тому відверто з німцями, зокрема з німецьким гештапом, та з большевиками. Поляки пляново розділили між собою ролі: одна їх частина як"фольксдойчі'" вислуговувалась німцям, працюючи в німецькій окупацїйній адміністрації, в політичних відділах "шуцманшафтах" головно ж як завідувачі згадуваних "лігеншафтів", а другі творили тайні гуртки "пляцуфкі" нібито для боротьби проти німців, а в дійсності для ліквідування в співпраці з большевиками українського самостійницького руху. Таким способом наносили поляки дошкульні удари українському населенню з двох сторін: члени "пляцуфкі", місцеві польські колоністи, знали українське населення і тому бували особливо небезпечними стаючи до диспозиції червоних банд як інформатори й провідники в винищуванні українського свідомішого елементу; а знов же польські "фольксдойчі" негайно спрямовували німецькі відплатні акції за діяльність большевицьких партизан проти українського населення. Міцніші "пляцуфкі" зорганізували поляки в місцевостях: Іванова Долина, Степанська Гута, Пшебраже, Засмики, Антонівка. Деякі "пляцуфкі", не зриваючи фактичної співпраці з большевицькими партизанами, співпрацювали одночасно з німцями, які радо давали їм зброю вірючи, що вона буде вжита проти червоних партизан. Вдійсності ж поляки використовували одержану від німців зброю на те, щоб переводити бандитські напади на українські села. В висліді такого стану багато українських осель було знищено большевицькими партизанами та польськими боївками з "пляцувок", весь дорібок селянина був пограбований, а багато старших людей, жінок і дітей було помордованих червоними та червонобілими бандитами. Інші знов оселі стрічала така сама доля з рук німців, яких насилали на українських селян польські "фольксдойчі".