Олекса Кобець - Записки полоненого (пригоди і враження учасника Першої світової війни)

Життя наше після того ані трішечки не змінилося, тільки з усіх чотирьох кінців табору, вздовж дротів, викопали мадяри, нашими силами, окопи і навперехрестя поставили чотири, з цівками на табір, кулемети з постійними, беззмінними коло них вартовими.

Весь цей стихійний вибух дуже нагадує мені гапонівщину - тільки й того, що не стояв реальною постаттю на чолі якийсь збаламучений плутаним світосприйманням, спритний і в'юнкий тип.

І нічого ми не досягли, коли навіть не погіршили умов свого життя, бо жорстокіші знову стали барачні коменданти, що вже почали були звикатися, зживатися з нами; частіші й суворіші стали сипатися на наші голови й спини кари за найдрібніші провини, та ще пильніше, стоокіше стали доглядати, щоб не втікали.

Що робили інтелігенти, навіть такі, як Дмитро Русінов, щоб допомогти тим хвилям незадоволення, образи і протесту вибухнути організовано, щоб, бодай, ціною жертв досягти якихось полегшень справаді безнадійної долі сімох тисяч чоловіка дорослого, колись міцного, роботящого люду?

Я зустрівся з Русіновом тото самого вечора.

- Ну, як - вам не дісталося ранком?

Ні, йому нічого не дісталось. Він, добре зваживши обстановку, тримався там і так, - щоб не потрапити ні під кулю, ні під приклад.

- Тільки боки трохи нам'яли, як розбігалися. А, знаєте, є якась чарівна краса в тій картині, коли сім тисяч навколішки затягли "Да святиться ім'я Твоє..." А паніка - на це варто подивитися!..

Я плюнув перед моїм другом і навіть не розтер... Проте, він не образився. І приятелювали ми помалу й далі.

Дядюшки Смірнова я не добачаю. Як стріну, обминаю, як чужого, а унтери-пограничники перед самим "повстанням" утекли втрьох. Вони все намагалися знову поновити зо мною зносини, кілька разів - не наважуючись заговорити особисто, - підсилали посередників, щоб на своє виправданя, переказати, як їм тоді "не пощастило" залишитися на роботі вночі, щоб прилучитися до мене. І я тримаюся від них далі, бо почуття мої підказують мені, що брешуть хлопці: здрефили...

Вони, правда, таки втекли. Але через місяць прибули назад до табору, як підслідчі в справі якоїсь десь крадіжки харчів із льоху, з поламанням замків, та ще в справі... згвалтування якоїсь жінки. Побули вони, заарештовані, в Гаймашкері недовго, потім кудись їх повезли.

У мене найбільший тепер - після Дмитра Русінова, цікавого, як культурний сгпврозмовець, єдиний друг - Ілля Симонія. Ми з ним обробляємо тихцем табачниці на спілку.

А взагалі життя - холодне, голодне, і щодалі - безрадісніше.

І раптом, десь усередині грудня, незвично забігало таборове начальство, заметушилося. Поміж нами - найнеймовірніші чутки:

- Тимчасове замирення...

- Мир - справжній мир!

- Відпускатимуть додому...

- А як одпускатимуть, то спершу старші роки.

- Усіх! Усіх одпустять...

-Ніякого миру, але відпустять. Поштампують тільки, щоб удруге на війну не йшов, бо як піймають - на місці розстріл... Обміняють на штампованих їхніх...

- Приїдуть наші генерали та обдивляться табір...

- Ті що повтікали, самому цареві на доклад ставали, і все, як є, доложили...

На роботу посилають не всіх. Десь узявся десяток голярів-мадярів із машинками й бритвами - вони стрижуть, голять, молодять понурі голови, що вже місяцями не знали ніякого туалету, кожного дня причепурюють один за одним бараки. Привезли кілька вагонів чудових віденських черевиків останньої моди, блискучих, на рантах, кілька вагонів одноманітних, брунатного кольору, костюмів - штанів і гімнастерок із смугнастого вельвету, сім тисяч картузів, сім тисяч пар білизни; привезли на матраци скирту свіжої соломи.

Десь на території наших робіт наспіх улаштовують лазню, після голярів - миють, парять нашого брата, аж гай гуде...

І за якийсь тиждень - хто б упізнав гаймашкерський табір!?

В день приїзду якоїсь російської князівни з царського двору, оточеної цілим сонмом австрійських, німецьких і мадярських генералів, кількох генералів невтральних країн і червонохресних сестричок, вишикували в таборі сім тисяч (не зовсім, дуже не зовсім повних) таких чистеньких, таких умитеньких молодців у хороших, нових костюмах, у блискучих віденських черевиках на рантах, що поглянути - душа радується!

Роздали зранку того дня по пів буханки (подвійну порцію) чистого кукурудзяного, вже без брудної сіруватої домішки, хліба, наварили повні казани густого варива з каштанового борошна, - прошу вас, російська князівно, - погляньте, як живеться вашим славним бійцям у благословенній Австро-Угорській державі!..