Вільгельм Габсбурґ - Автобіоґрафія

Незадовго Німці розпочали похід на Україну. [49] [49] Відповідно до Берестейського мирного договору німецькі й австрійські військові частини вступили на територію УНР 18 лютого 1918 р. Хоч я знав, яку вони політику поведуть на Україні, одначе мимо того тішився, що Україну займають вони, а не Австрія. З тої простої причини, що з Австрією прийшли б на Україну Поляки, смертельні вороги українського народу.

В півтора місяця опісля вмаршували на Україну також австрійські війська, головно по хліб і щоб не дати Німцям занадто вкорінитися. Зараз повстали між обома центральними державами великі непорозуміння на Україні із-за обсаджуваних територій та із-за команди.

З австрійськими військами вступили на територію Української Держави-також Укр[аїнські] Січові Стрільці. [50] [50] Легіон українських січових стрільців (легіон УСС) — українська добровольча військова частина в складі 55-ї дивізії австрійської армії, що діяла на російському фронті в 1914–1918 pp. Легіон УСС увійшов на територію УНР разом з австро-німецькими військами після укладення Берестейського миру. 1 квітня 1918 р. командиром військової групи, до якої входив легіон, був призначений Вільгельм Габсбурґ. Січові стрільці брали участь у боях з більшовицькими частинами на Півдні України. 6 жовтня 1918 р. легіон передислокований на Буковину. Після проголошення 1 листопада 1918 р. ЗУНР став організаційним ядром її збройних сил — Української галицької армії. Існував до травня 1920 р. Була це добровільна українська формація, яка повстала в Галичині з початком війни, щоби боротися проти Росії як гнобителькі України. Сю українську формацію в Австрії переслідувано від початку, бо австрійський уряд, зрештою слушно, підозрівав цю українсько-галицьку формацію, що вона бореться не за центральні держави, тільки за українську справу. Якраз тим симпатична була для мене ця українська формація. Їй постійно грозило розвязання [51] [51] Розв'язання — тут: розпуск. зі сторони Австрії, до якого я всіма способами старався не допустити. Лекше було мені це робити, відколи на престол вступив молодий цісар Карло. Але зовсім легка не була моя робота, бо на Укр[аїнських] Січових Стрільців приходили вічно доноси до Головної Австрійської Команди. Доноси ці робили ріжні австрійські офіцери, від низьких до високих, а особливо Поляки з ріжних сфер. В Головній австрійській] Команді стояли цілі паки таких доносів найріжнійшого змісту. Референти постійно вносили на розвязання.

Розвязання Українських Січових Стрільців булоб дуже прикре для українського народу в Галичині, бо це було тоді одиноке українське національне військо. Щоб не допустити до того розвязання, постарався я, щоб мене іменували командантом українського легіону. Коли доноси і тоді не уставали, тай Укр[аїнським] Січовим Стрільцям грозило дальше розвязання, заявив я шефові генерального штаба Арцові, що я особисто з цілим українськім легіоном піднесу повстання проти Австрії, при чім я і вони добре знали, що за українськими Січовими Стрільцями підуть всі українські полки з австрійської армії. Це помогло, і Українськім Січовим Стрільцям дали спокій. Бодай на якийсь час.

Команду над Українськими Січовими Стрільцями обняв я дня 1 квітня 1918. Вони стояли тоді залогою в Копані під Херсоном (на Великій Україні). Я приїхав безпосереднє перед їх наступом на м. Херсон, який був в руках большевиків. Приняли мене дуже добре, бо вже знали, що я не думаю робити жадної австрійської політики, тільки чисто національну. Раненько 26 квітня розпочався наступ на Херсон. Ми пішки йшли 5 годин з Копані до Херсону, де мали наступати як резерва правого крила 11 дивізії. О годині 2-й по полудні вступили ми до Херсону, не беручи участи в бою, бо не було потрібно. Херсон — гарне місто, положене при устю Дніпра до Чорного моря на великій рівнині. Кругом степи. З Херсону поплили Українські Січові Стрільці кораблем до Нікополя над Дніпром (у Великий Луг). Там остала перша сотня як гарнізон під командою (покійного вже) сотника Никорака. Инші частини Січових Стрільців поплили дальше кораблем до Олександрівська (на Лівобережжі), який здобули тяжким боєм від російських большевиків. Там стояли ми гарнізоном два місяці. Відтам робив я зі старшинами Січових Стрільців часті прогульки на близьку «Січ» (на Хортицю, Царинський Кут, Кічкас і Біленьке).

З усіх місцевостей давного Запорожжя найбільше вражіння робила на мене околиця «Вовчого Горла», особливо вечером, як заходило сонце. Я їздив туди дуже часто, не раз день по дневі. Один вечір перебув я там з покійним полковни[ком] Вітовським, [52] [52] Вітовський Дмитро (1887–1919) — український військовий і державний діяч. Полковник УГА. На початку Першої світової війни вступив до легіону УСС. У 1914–1915 pp. Вітовський командував сотнею, згодом — куренем. 29 жовтня 1918 р. очолив Український генеральний військовий комісаріат, який організував Листопадове повстання у Львові. 9 листопада призначений державним секретарем військових справ ЗУНР. Загинув в авіакатастрофі в Силезії. пізнійщим секретарем війни ЗОУНР. [53] [53] ЗОУНР (Західна область Української Народної Республіки) — назва Західноукраїнської Народної Республіки після об'єднання з Українською Народною Республікою в одну державу. 22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві відбулося урочисте проголошення Акту злуки ЗУНР і УНР в єдину соборну УНР.