Борис Монкевич - Похід Болбочана на Крим

Генерал Прісовський за якийсь місяць часу зумів при помочі Болбочана дати Запоріжцям добру організацію, карність і викоріняти все те, що залишилося з революційних часів.

Увесь час уникаючи залежносте від ґен. Прісовського, Петлюра зі своїм Слобідським кошем держався окремо й не зумів дати йому того правного зрозуміння справи, карности й закономірносте, без котрих військо руйнує лад, а не боронить його. Зараз-же по прибутті до Київа, Слобідський кіш почав самочинні розстріли комуністів на схилах Михайлівського саду, що привело до гострого конфлікту поміж Прісовським і Петлюрою. Після цього Петлюра залишив військо.

Підчас походів Київ-Житомир-Київ біля Запоріжців трималися сторонні люди, котрі, не будучи в рядах, тимчасом переховувалися. Тут були: відомий пізніше повстанець Григорєв, відомий тепер "гетьман" Полтавець-Остряниця, д-р Луценко з частиною президії партії соціялістів-самостійників, брати Макаренки й багато інших.

Пізніше, на підставі симпатій полковника Болбочана до партії соціялістів — самостійників, останні старалися скрізь поширити чутки, що вся запоріжська дивізія належить до самостійників і виконує їхні накази.

Навіть саме формування ставили в заслугу п. Павлові Макаренкові, що був колись комісаром у полку Болбочана, ще в 5 російському корпусові, який і тепер терся при Запоріжцях.

Чоловік він був незлий, але, як потім виявилося, був не тим, за кого себе видавав.

При вступі до Київа Запоріжський загін нараховував коло 5.000 людей. В той час ніяких інших українських регулярних частин, як не числити дивізії синьожупанців, не було. Тому Запоріжці складали кадр будучої армії.

Необхідно було утворити відділи армії, ввійти в підлеглість Міністерству Війни і виробити відповідні штати.

На скликаній нараді командирів усіх окремих частин загону вирішено переформуватися в 1-ший Запоріжський корпус, про що й подано прохання до Міністерства. Фактично, кадр старшин і підстаршин був, бо 80 % Запоріжців складалися з бувших офіцерів російської армії.

Військове Міністерство згодилося переформувати загін в окрему Запоріжську дивізію і включило в її склад гайдамаків.

Затверджено штати окремої Запоріжської дивізії. В склад дивізії входили: 1-ший запоріжський імени гетьмана Дорошенка піший полк, командант полковник [3] Тоді рангів не було і коменданти називалися по посадах. Загродський; 2-гий запоріжський піший полк, команд, полковник Болбочан; 3-тий гайдамацький піший полк, команд, полковник Сікевич, старий полковник російської армії, який отримав призначення на місце Петлюри. Богданівський полк, як реакційний, не був виділений в окрему військову одиницю. Крім того, в склад дивізії входили: гарматний запоріжський полк — команд, полк. Парфенєв; кінний ім. Костя Гордієнка полк — команд, полк. Петрів; інженерний полк — команд, полк. Козьма; панцирний дивізіон — команд, сотник Болдирів.

Дивізія підлягала Міністерству і, як окрема мала права корпусу. Проханню призначити командантом дивізії ґен. Прісовського Уряд одмовив, мотивуючи, це тим, що ґен. Прісовський виконує обовязки ґуб. команданта Київщини, а на його місце призначив штабс-капітана Шинкаря з метою, як висловився один зі старшин В. Міністерства, вигнати всіх "реакційних і контрреволюційних духів". Але Шинкареві передали, що коли він зявиться в дивізії, то буде розстріляний. Уряд, довідавшись про настрій Запоріжців, запропонував підполковника Капкана, а потім Петлюру.

Бачучи, що нічого не вийде, Болбочан, за згодою решти командантів частин, звернувся до ґен. Прісовського, щоб він допоміг у призначенню командантом дивізії бувшого інспектора артилерії Запоріжського загону полковника Натієва.

Він був по національносте Грузином, громадянству цілком невідомий, тому Уряд дуже скоро погодився призначити його командантом дивізії, бо боятись його популярности на перші часи не приходилось, а призначення не-Українця командантом одинокої на Україні дивізії надавало вигляд на перший погляд інтернаціональний.

Але кращого призначення не могло й бути.

Натієв був гідним старшиною. Кристалево чесний, бездоганної хоробросте, він швидко став улюбленим командиром. Співчуваючи українському національному рухові, він, як син поневоленої нації, служив своїй новій батьківщині не за страх, а за совість. Одночасно з призначенням Натієва, Болбочан був призначений його помішником з виконанням обовязків командира 2-го Запоріжського полку (так переіменовано його курінь).