Юрко Тютюнник: Революційна стихія

— А все таки національний прінціп при комплєктованню війська велика річ. Не тільки за час революції, а навіть і за весь час війни мені не довелося бачити красшого ладу, як у вас на святі… Та закінчилося свято тим, чого не сподівався ні полк. Кондратєв, ні хто-небудь инший з наших ворогів. По параді перед військом виступили з привітами делєґації від сусідних орґанізацій. Потім говорив член презідії нашого клюбу пор. Т. Промова останнього була і коротка і проста. Він сказав:

— Пан-отець читав у Євангелії — просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, добивайтеся і відчинять вам… Ми шукали і знайшли себе — зєдналися поміж собою. Просили у Керенського дозволу сформувати український полк, алє нам того не дано. Добивалися в двері, та нам ніхто їх не відчиняє… Що маємо робити? — Панове! маємо силу… так ломаймо ж двері!!!

Громове «слава» перервало промову. І довго розлягалося воно далеко навколо майдана. Коли затихло, промовець докінчив:

— Від нині ми не розійдемось… від нині ми складаємо Перший Симферопольський Полк імени гетьмана Петра Дорошенка…

Знову залунало «слава». За кілька хвилин полк машерував до касарень. Касарні були заняті. Над ними повівав синьо-жовтий прапор. А на дворі стояла варта, узброєна рушницями і кулеметами. В сотнях провадилося навчання і вправи.

Москалі заревли від люти. На бурхливому засіданні залогової ради винесено постанову зліквідувати нас негайно і то збройною силою. Але, як звичайно, від постанови ради до виконання не дуже мала дістанція була. До того ми також мали зброю і вміли нею володіти не поганьше від наших ворогів.

До презідії клюбу прибув поручник Ібрагимів, голова татарської військової орґанізації. Була то людина енерґійна, рішуча. Як татарський патріот, він ненавидів москалів усією душею. Мав універсітетську освіту. Весь час татари підтримували нас. Тепер пор. Ібрагимів просив у нас поради і підтримки. Ми порадили йому робити те, що ми вже зробили, й обіцяли свою підтримку. Через два дні на мусульманському цвинтарі відбулося татарське свято. Мені довелося 6ути в складі нашої делєґації, яку вислала презідія клюбу для привітання татар. Свято закінчилося маршем через місто до помешкань нашого полку, де татарам салютували наші частини. В той же день народився в Симферополі окремий татарський курінь. Москалі остаточно втратили голову. Жиди і поляки оголосили невтралітет. Москалі, «счітаясь с фактом», розпочали з нами розмови, «щоби запобігти непорозумінням».

30-го травня начальник залоги полк. Кондратєв передав до презідії клюбу телєґрафічний наказ Керенського про перевод мене «для пользи служби» в 228 піший запасовий полк (м. Катеринослав). Штаб одеського округа вимагав мого відїзду з м. Симферополя на протязі одної доби. Презідія клюбу не знайшла корисним входити в конфлікт з висшою військовою командою, яку ми все ж таки визнавали, хоч і «о стільки — о скільки» і корилися їй, коли те нам не шкодило. На сей раз наказ Керенського нічого не псував нам. Я вже був вибраний делєґатом на ІІ Всеукраїнський Військовий Зїзд і мав одїхати і без наказу, тільки не до Катеринослава, а до Київа.

Їдучи до Київа, я заїхав і до 228 полку. Командант полку полк. Дренфельд, довідавшися, що я українець, висловив при мені ж своє незадоволення, що «в полк прісилают безпокойний елємент, когда я і так достаточно імєю такового»… Не питаючись дозволу у полк. Дренфельда (не було надії одержати), я вибрався до Київа, а йому послав рапорт про відїзд.

По зїзді довелося залишитися в Київі, як членові Центральної Ради. Полк. Дренфельд мене більше не бачив, хоч і мав ще деякий клопіт зі мною. Зі зїзду я відїхав на три дні до Симферополя, де зробив звіт зібранню депутатів і Громади. Мене питалися:

— Чи справді провідники Центральної Ради вважають шкідливим утворити самостійну українську державу? Чи то може політична тактика примушує заховувати те до певного часу?

Я не міг дати відповіди, бо й сам не знав ще того, про що мене питалися.

Більше не довелося мені бути в Симферополі. Майже через рік я довідався, що Симферопольський Полк імени гетьмана Петра Дорошенка не піддався москалям в час муравйовської навали і, пробиваючись до Київа, загинув у боях під Олександрівськом та Синелькіковом. Сю звістку передав мені товариш по праці, старшина полку п. Шиманський.

Ще в Катеринославі довідався я про те, що Керенський заборонив зїзд. Тому то й виїхав на нього, не питаючися дозволу начальства.