Юрко Тютюнник - Революційна стихія

Аґенти ҐПУ впали на слід певної тайної української орґанізації, що звалася Висша Військова Рада. Замісць того, щоби арештувати членів орґанізації, аґенти ҐПУ увійшли в її склад і фактично взяли орґанізацію в свої руки. Потім післали одного керівника сеї орґанізації (не аґента ҐПУ, а особистого знайомого Тютюнника) з дорученням навязати зносини з Тютюнником для співпраці і викликати його на Україну в цілі таємного обїзду орґанізації. Тютюнник, дуже досвідчений конспіратор, післав наперед одного з своїх помічників. Той обїхав «орґанізацію», що мала розгалуження по всій Україні, і повернувши, заявив Тютюнникові, що ся орґанізація дуже поважна та що їй «можна цілком довіряти.» Він казав, що можна навіть, в близькім часі, думати про розширення повстанчої акції. Лише керівники орґанізації настирливо жадали особистого приїзду Тютюнника, щоб отримати безпосередні вказівки. Перш Тютюнник вагався, та потім згодився. Перейшов совєтську границю в умовленім пункті. Але не встиг зробити й кількадесять кроків, як був схоплений. Його привезли до Київа, а потім до ҐПУ в Харкові. Почалася тепер боротьба між Харковом і Москвою за долю Тютюнника. Дзєржиньскі рішучо домагався його розстрілу. Але Харків (се був час розцвіту «українізації») уважав, що Тютюнника можна буде «присвоїти і використати»… Отамана лишили на разі живим. Але Тютюнникові спочатку всеж не довіряли. Майже кілька місяців він мешкав в домі урядовців ҐПУ під сталим доглядом. (Щоб його більше звязати, привезли хору жінку і діти). Пізніше призначили його лєктором в школі червоних старшин, доручивши викладати «стратегію і тактіку горожанської війни». «Памятаю, (пише оповідач), я спіткав його на вулиці в Харкові в 1925 і запитав, що він робить. Відповів з глумливим усміхом: «даю виклади бандитизму»… Настрій його щораз більше чорнішав. Нова політика Сталіна, спрямована спеціяльно проти селян, не могла не відбитися і на Україні, де вона повела до цілковитої зміни навіть тої обмеженої автономії, яка тоді ще істнувала… Тютюнник зачав настроюватися опозіційно і, на весну 1929, в одній приватній розмові сказав, що при такій політиці совєтська влада на Україні безсумніву впаде та що на її місце прийде фашізм . Про сю розмову донесли до ҐПУ. Тютюнника безпроволочно арештували і вислали в Москву. Там, потай, навіть без постанови ҐПУ, з особливого наказу Мєнжінского, його розстріляно» ( Ґ. Бєсєдовскій — «Спомини совєтського діпльомата»).

Отже Юрка Тютюнника не вдалося «присвоїти і використати», а тому він мусів вмерти. Характеристична при тім роля, яку грали в його долі, радше недолі, два кати — Дзєржінскій і Мєнжінскій.

В сій книзі даємо ті його спогади, що друкувалися в 1923 році в ЛНВістникові , з якими сучасний читач мабуть ледви чи мав нагоду познайомитися. Відзначаються вони виразистістю малюнку і острим стилєм, зраджуючи в авторі непересічний письменницький хист. Вони чудово віддають настрої героїчної доби 1917—18 рр., зосібнаж ставлять памятник нашій селянській стихії, завжди чуйній, патріотичній і готовій до жертв.

РЕДАКЦІЯ

Трапилося так, що про початок революції довідався я в дорозі. Виконуючи службове доручення, я обїхав околиці Симферополя. Не доїзджаючи до міста, стрінув двох солдатів своєї роти. Солдати віддали військову пошану, а потім обидва разом гукнули:

— Пане поручнику! Царя вже нема… революція скр!зь…

Обидва солдати походили з Кременчужчини. На їх вусатих обличях виблискувало задоволення. Напевно вони думали, що й мені немалу приємність роблять звісткою про революцію. Я розпитував, як, що й від чого почалося. Солдати, один одного поправляючи, розповідали про події, що стали їм відомі за час моєї відсутности. Трохи дивно було. Ще кілька днів тому отсі самі «дядьки в шинелях» намагалися говорити тільки по російськи, звали мене «ваше благородіє», щовечера виспівували «Боже царя храні», а тепері і поміж собою говорили і до мене зверталися на рідній мові і не ховалися переді мною зі своїми почуттями з приводу такого надзвичайного випадку, як «царя вже нема».

По місту були вже розліплені ріжні відозви, заклики, оголошення і т. и. продукти творчости першого періоду революції. Чільне місце займав «Пріказ № 1» петербурзької ради робітничих та солдатських депутатів. Того дня у вечері я був на спільному зібранні офіцерів залоги і делєґатів од солдатів. Начальника залоги, він же командуючий охороною морського побережа, ґен. Радовського (поляка), постановою зібрання усунули з посади, а на його місце вибрали капітана Замятіна. Місце адютанта при революційному начальникові залоги довелося обняти мені. Тоді аж переведено перші вибори до «ґарнізоннаго совєта» (залогова рада) солдатських депутатів. Я попав у товариші голови нової інстітуції. За кілька днів потому відбулося перше зібрання українців. Присутніх було не більше двохсот, майже виключно інтеліґенція, більшість військових. По кількох промовах-докладах зібрання ухвалило утворити Симферопольську Українську Громаду і тут же вибрало раду громади на чолі з п. Клименком (ґімназійний учитель). Я теж попав у члени ради. Всі присутні записалися членами громади. Тоді ж постановлено, поміж иншими справами, розпочати освідомлюючу роботу серед українців, що перебували у війську. Практичне переведення всіх тих справ доручено раді громади. «Освідомлювання» не було легким завданням. Як відокремиш «наших» від «чужинців»? Як поведеш працю, щоби на перших же кроках не стрінути ворожого опору з боку росіян? А головне, з чого власне розпочати роботу? І в якому напрямку проводити її? Все се питання, які ми мусіли вирішати самотужки та ще до того й негайно, бо життя не чекало. Обміркувавши справу «освідомлювання» з прінціпового боку, рада громади доручила роботу серед війська п. Мацькові і мені. Користаючи зі свого урядового становища товариша голови залогової («общерусской») ради і з того, що остання доручила мені кермувати культурно-освітною та аґітаційною справою, я виготовив відповідний звіт, в якому доводив конечність провадження дорученої мені справи на мовах, якими говорили поміж собою солдати залоги. Для того в докладі пропонувалося поділити солдатів залоги на національні секції і провадити роботу в кождій секції зокрема.

Читать дальше