Павло Грицак - Вежі і кулемети. Спогади з Дивізії і большевицького полону

Всі ці здеґрадовані долею надлюди були головно мешканці Сх. Прусії та Бранденбурґії, отже земель, що найскорше були окуповані большевиками. Вже сам їх вік вказував, що це були люди навіть до «фольксштурму» нездібні. Забрали їх з їхніх домів без ніякої безпосередньої причини. За одною версією — для забезпечення запілля, за другою, для праці при відбудові СССР. Однак і одне і друге було дуже смішним обґрунтуванням. У першому випадку ці люди не могли нічим большевикам пошкодити, у другому — нічим помогти. Думаю, що забрали їх сюди лиш тому, щоб вони собі тут потихенько перемерли; це мабуть у зв'язку з плянованою передачею східніх окраїн Німеччини полякам. При «комісії», як загально названо лікарський перегляд, признавано поодиноким німцям катеґорію все степень вищу, ніж нормально, так що до шахти попали люди з двосторонньою пропуклиною, перестрілами чашки, або легенів. Це — згідно з урядовою інструкцією. Я все це бачив сам, бо авансував на «переводчика» в санчастині. Цей новий уряд був конечно потрібний, бо німці облягали санчастину. На другий-третій день, наш Борис Михайлович вхопився за голову, бо дезинтерія і запалення легенів зачали вже дуже грізно поширюватися. Рішено створити для хворих німців «ізолятор», де б вони могли собі спокійно вмирати. Дійсно, у кутку адміністраційного бараку відведено кілька кімнат, де на підлозі повкладалися хворі. До шпитального персоналу ввійшов між іншим німецький лікар, інтеліґентний молодий чоловік, що зрештою сам був хворий, фельдшер Артьомчик (?) і я, як перекладач. Це мені було вигідно, бо я врешті покинув фізичну працю, а конкуренції я не боявся, бо російські ґерманісти імени від прізвища не могли розрізнити. І так на шляху до останнього оформлення «лаґерним придурком», я поступив ще один крок. Тепер уже я не спав у корпусі на 800 людей, а спало нас чотирьох у кімнаті. Теж, згідно з загально прийнятим звичаєм, коли ми одержували обід для хворих, ми їли самі відповідну порцію, бо совєтське «гасло» звучить: «что скушаєш, ето твайо».

Медична опіка у нашому ізоляторі була невелика, щодня рано міряв д-р Бавдлєр горячку і говорив з кожним хворим, додаючи йому відваги, як лиш міг. Стан горячки Артьомчик дбайливо списував на тоненьких дощечках (властиво гонтах) і складав до архіву. Дезинтерію лікували дивовижним виваром з дубової кори, яку я збирав у таборовій столярні. Це мало своє правдиве джерело, що в дубовій корі є таніна; але очевидне було, що цей «чайок» тільки дразнить і так виснажені шлунки непривичних німців.

Не диво, що німці вмирали по одному, два і три денно. Начальство лютилося, бо інструкція забороняла таборовикам вмирати, це вважалося доказом злого поставлення санітарної служби в таборі. Та «несубординація» тривала і набирала серйозного характеру. За місяць померло 42 німців, далі мерло їх більше і більше, загально померло 90 осіб. Чутки доходили, що в інших таборах діялося ще гірше; не диво, бо не всюди були лікарі такі енерґійні, як Борис Михайлович, що зумів видерти від начальства місце на «ізолятор». Десь у половині березня 1945 р. відбулася в Сталіногорську конференція таборових лікарів. Афанасьєв, вернувших звідти, говорив, що в інших таборах повмирало по 109, 200 і 300 осіб. Замість ліків, він привіз з собою нові розпорядження. Видано приказ, щоб ослаблених німців не посилати на роботу, давати їм харч по 10-тїй нормі, отже шпитальний, а трупи секціонувати й протоколи секції висилати до Сталіногорська. Пощо, а головно чим секціонувати — не знав і Борис Михайлович. Але наказ-наказом і бідному Бавдлєрови довелося єдиним нашим скальпелем і ножицями переводити секції. Ці секції відбувалися так драстично-грубо (начальство часто приглядалося із зацікавлення секціям), що дано наказ коло трупарні побудувати загороду, щоб цікаві з-поза табору не збиралися перед огорожею. Дивитися було на що: 4 німці, що самі хиталися на ногах, несли голого трупа на дверях, витягнених із завісів, перед трупарнею скидали його на землю, приносили лавку і клали туди трупа, обсипаючи все довкола вапном. Підступав наш спеціяліст від «мокрої роботи», австрієць Штайнер, обсипав трупа вапном ще раз і, після розрізання грудної клітки і м'язів живота, що робив д-р Бавдлєр, усував з нутра надмір крови і плину. Окружаючі місце секції глядачі з зацікавленням слідкували кожний рух скальпеля, часто казали показувати собі поодинокі органи й ставили через мене, Бавдлєрови різні питання, напр., чи це був арієць і т.п.