Евстахий Загачевський: Cпогади фронтовика. Одісея сірого «коляборанта»

У Великодню суботу командир нашої сотні пор. Кельнер провів відправу з чотовими. Від першої чоти присутнім був хор. Букачівський, від другої я, від третьої ст. дес. Ґенсьоровський, що недавно повернувся з лазарету. Ми склали звіти сотенному, після яких почалася нарада, темою якої й була постава нашої дивізії на випадок замирення. Із штабу дивізії прийшли інструкції, що в найближчих днях дивізія відв'яжеться від ворога та скорим маршем має йти на захід назустріч англійським частинам, що надходять із заходу. Тут ми довідались, що Гітлер убитий під час вуличних боїв у Берліні ще 1–го травня 1945 року. Командування над німецькими збройними силами перейняв адмірал Деніц.

Побажавши нам веселих та щасливих свят як теж передавши через нас привіт з нагоди свят стрільцям, сотенний закінчив відправу й ми повернулися на свої квартири. Я, вернувшись до своєї чоти, в подробицях розказав про все, чого довідався від сотенного, і, як міг помітити, це викликало пригнобливе враження на всіх присутніх вояків. Нелегко кожному із нас приходилось зрозуміти це слово «капітуляція». Бо справді, чого ж капітулювати, коли на наших землях ворог, коли там наші брати, батьки, близькі, рідні кривавляться в боротьбі з нашим відвічним ворогом, а ми, що взяли з ворожих рук зброю на те, щоб вибороти свойому народові волю, маємо тепер разом із ним «капітулювати»? Та що ж вдіяти, безглуздям було б думати тоді інакше, треба було коритися наказам, може, якраз — хоча в інших обставинах, але з тим самим одним бажанням — повернемося на свої рідні землі. Треба погодитися з долею, що постелила перед нами шлях, невідомий, повний небезпек і понижень.

Великодні свята пройшли напричуд спокійно, хоча стрілецтво переживало їх у напруженні, у вичікуванні чогось незвичайного, що наближувалось до нас семимилевими кроками.

Десь біля 6–ої вранці, 8–го травня до мене прибіг вістовий з сотенного штабу, та дав наказ від сотенного, щоб я негайно зарядив збірку цілої чоти та явився разом із нею в Марієндорфі, де збиралася наша сотня.

За декілька хвилин моя чота маршувала в сторону Марієндорфу, куди ми й прибули на час: ціла сотня вже була готова до відмаршу. З наказу сотенного позбуваємося зайвих речей, як от шоломів, протиґазів, польових лопаток. Все скидаємо в викопаний діл та на швидку руку закопуємо. Ціла моя чота дістає ровери й залишається як задня охорона сотні. Ще під час наших готувань обі чоти нашої сотні — перша й третя вирушають форсованим маршем в напрямку на Ґнас, де вже жде наш обоз. Моя чота ще залишається закопувати ями, повні зайвого баґажу сотні. Після скінченої роботи виїжджаємо й ми.

Фронт віджив наново. Б'є з усіх гармат «Іван», що «пронюхав письмо носом» і шле нам свої останні подарунки. Частими сальвами відповідає йому наша артилерія, що визбувається свого запасу амуніції.

Я із своєю чотою проїжджаю пропри опустілий Курцдорф. Далі їдемо дорогою на Ґнас, куди прибуваємо десь біля полудня. Тут жде нас обід, що його споживаємо в продовж кількох хвилин. Нема часу, чейже ми остання частина, що ще тут залишилась. Усі обозні вози призначені на перевіз стрільців першої й третьої чот. Моя друга чота їде на роверах. Напрямок нашого маршу це Ґрац. Перед нами важка переправа через річку Мур.

Після майже одногодинної їзди здоганяємо перші колони нашої піхоти у відвороті. Обабіч дороги повно розкиданого військового майна. Наплечники, шоломи, протиґази, амуніція, ґранати — все те лежить скиртами в придорожніх ровах.

Десь під вечір на колони відступаючої дивізії налетіли большевицькі штурмовики та почали обстріл з бортової зброї. Зчинилася паніка, все кинулось рятувати життя. Дехто отямився та почав обстрілювати з кулеметів пікуючі літаки. В цій паніці попсувався мені ровер й я остався зданий на силу своїх ніг. Щастя, що ще міг наздігнати вози своєї сотні й прилучився до неї. Як виявилось пізніше, то більшій частині нашої чоти вдалося виїхати на чоло колони; ті й продістались до Зальцбурґу, де були інтерновані американцями. Зі мною залишився дес. Петрик та декілька стрільців, яким, як і мені, попсувалися ровери; тепер ми були здані на ласку першої й третьої чот, що зробили нам місце на і так переповнених возах.

Пізно вночі ми переїхали через міст на Мурі біля Ферніц. Проїхавши ще декілька кілометрів, ми затрималися на, відпочинок у якійсь місцевині. Вранці «шпіс» розділив останні харчі, що ще були в запасі сотенної кухні й ми вирушили в дальшу дорогу. Напрямок змінено, бо Ґрац був уже в большевицьких руках; то ж тепер їдемо в сторону Фойтесберґу.