Яків Гальчевський-Войнаровський - Проти червоних окупантів (частина 2)

В десять хвилин все було скінчене. На дорозі валяються трупи коней, людей, мішки, вязки сіна, ручні кулемети, повно шапок, обірваних табель. Чути стогін ранених і конаючих.

Даю своїм козакам наказ забрати здобич. Маємо 13 сідел, 4 англійські „люїси", 50 шабель, 30 шапок і большевицьких кашкетів та… повно оброку для наших коней. Цілком здорового коня не здобули ні одного. Ранених башкірців, за їхні ґвалти в селі, я казав розстріляти. Дорога була глинкувата, жовтава, а на ній великі, темні плями крови, змішаної кінської з людською.

9-ий совітський полк перестав існувати, а ми не маємо навіть задряпаного козака!

Ця засідка дала сідла і шаблі для всіх моїх козаків, ще й з запасом. Маємо обрік, переважно овес і ячмінь. Козаки кажуть: „От прокляті хахли, для нас у них була січка і картопля, а комуністам не тільки овес знайшовся, ще й дарунки з хусток їм зробили!" Знайшлось також сало й хліб.

Після оброкування коней ми виїхали на Кипорів Яр, не вступаючи до села. Вечором вїхали в Каміногірку. На кацапських хуторах зловили одного червоноармійця, який приїхав на відпустку до батька, і розстріляли його разом з батьком за те, що брав участь у переслідуванні нас в зимі разом з лісниками і чекістами. Одного лісника зі села Яцковець ми також розстріляли. Три випадки смерти в тім районі вистарчить, щоб залякати більшість сексотів.

Знаю, що в Уладівді за Богом стоїть господарська частина другої кінної дивізії. Для її забезпечення в селі Уладівці, по цей бік річки Богу кватирував дивізіон совітської кінноти з тачанками. Вислані вдень звідуни донесли мені перед вечором про докладне розміщення дивізіону. Якась кіннота за Богом. Значить там, обабіч Богу, стоїть полк кінноти, але не знаю, який це. Штаб другої дивізії перебував далі в Хмельнику. Комендантом дивізії став недавно після Шмідта Дубовой. Звільнили його тому, що не здавив повстанчого руху в районі своїх гарнізонів. За Дубового 9-ий полк вже дістав позавчора прочухана.

Мій плян такий: двома сильнішими групами забезпечитись на двох мостах ріки Богу від можливої помочі червоних із-за Богу. Рештою сил, поділених на 6 груп, по 10 козаків, вдарити рівночасно з кількох сторін на дві сотні дивізіону по цей бік річки. Червоні сотні стоять розпорошені по 5–8 большевикіз у кожного господаря, де є добрі стодоли, стайні й „шамовка", цебто на їхнім жарґоні — їжа. Кожна сотня має по одній тачанці з важким кулеметом. Кватири большевицьких сотенних відомі моїм звідунам. Я по чинаю від одного сотенного, а О. Грабарчук від другого. До груп над мостами приділив я по одному легкому кулеметі Люіса. Два англійські люіси пильнують алярмову площу.

Рушаємо лісом до Уладівки, яку обїздимо від сходу. В ліску спішуємось. При конях залишаю 7 козаків, а решта підходить берегом Богу під село. Городами входимо в село. Большевицькі вартові стоять по другім боці дороги серед забудовань, задивлені в ліс. Мої стежі підкрадаються і „здіймають" червоних зі стійок без стрілу. Те саме робимо біля помешкань червоних командирів. Як завсіди в моїх нічних нападах, довший час не чути стрілів. Групи над мостами на становищах задивлені на другий бік ріки і слідкують позаду, бо червоні можуть втікти за Бог.

Нарешті робота почалася. Вже одну тачанку з кулеметом запряжено. Козаки виводять коні, другі несуть сідла й сідлають, ще інші розправляються з переляканими большевиками. Один сотенний вискочив із хати та почав щось кричати. Його Онисько застрілив з револьвера. „Мій" сотенний через горище вискочив з дому й зник у городах. Бачу, багато червоних жене тільки в біллю до мостів. Там їх зустрічають наші стрілами, большевики кидаються у Бог, пробують перепливати — і деякі перепливають до острівця, по середині річки, але багато топиться.

Вже маємо до 100 коней зі сідлами і без сідел та одну тачанку. Друга тачанка стояла на самім кінці села. Притомні червоні встигли її запрягти і зникнути в лісі. З боку лівого берега Богу, від сторони цукроварні, стації і Уладівки Забужанської (так званого Забужжа) чути рух на мостах. Мої козаки підпускають червоних, а опісля стріляють серіями з ручних кулеметів. Червоні завернули з мостів ще скоріше, як на них з'явились.

Та довго не має чого тут баритись. Даю наказ стягнути всіх козаків з кіньми і тих, що на мостах, до місця, де стоять наші коноводи. Коней повно: кожний козак має по одному, а деякі по 2 коні. З одного боку це мене тішить, бо не потребуємо навіть забирати своїх 10 коней з торішнього року. Нехай селяни працюють ними далі. Але в тих обставинах, коли ворог є всюди, мій відділ стратив боєздатність. На випадок сутички з червоними ми мусимо всіх коней пустити, щоб можна було битись. Пущені з рук коні, перестрашені відгуками стрілів, невідомо куди побіжать. І можуть цілим табуном полетіти просто до большевиків, і тоді пропаде ввесь замір посадити рещту козаків на коні.