Дмитро Донцов - Рік 1918, Київ

Коновалець сказав, що виїздить нині до Білої Церкви. На прощання порадив йому вертати якнайскорше назад з своїми. Хмара чуток про змови, повстанські рухи, пересування військ.

Ці чотири дні, що я не брався за перо, найстрашніші за весь час, коли я роблю ці нотатки. "Федеративна" грамота гетьмана ("дорога всім нам Росія") і виступ Директорії. На міських вуличних тумбах розліплені маленькі відозви Директорії, в яких повідомляється про її утворення і про початок повстання проти гетьмана. Все зірвалося з ланцюгів — арешти, російські добровольці, які підняли голову, Коновалець, Біла Церква, Петлюра, Фастів, Харків, — Болбочан, непевність в гетьманських кругах.

Кілька знайомих на вулиці перестерігали мене, що виданий приказ про арешт многих українців, а в тім числі і про мій арешт. Чи це йде зі сторони палацу, німців, чи добровольців, не міг ствердити. Перестав ходити до бюра, і не ночував дома. По проголошенню федерації уважав свої відносини до гетьманського уряду за зірвані. Бачився з Тіллем, він сам нічого не знає. Г. Ч. усміхаючись, сказав, що він (цебто російські кола) сподівався замість назвиська Шевця під відозвою Директорії, прочитати інше.

Обідав в "Ґрандготелю", де бачив Дірксена і Тілля [42]

Питалися вони мене про новини. Сказали, що в громадянській війні, яка вибухає на Україні, німці будуть невтральні, але не потерплять нарушення ладу і порядку. Як можлива громадянська війна без нарушення ладу і порядку, цього заступник Мумма мені не пояснив. Хоч зрештою подібна була в 1917 році думка і Винниченка з Центральною Радою: робити революцію без нарушення ладу і порядку. Боялися німці большевизму. Запевняли мене, що коли я бажаю щастя своїй країні, то мушу стримати своїх приятелів від активних виступів проти Києва…

Вулицями міста, особливо вночі, чутно стрілянину. Арешти йдуть далі. Нині перший день випав сніг.

Стрів Чеботарева в цукерні "Маркіза". Призначив йому побачення пополудні у В. Місто ще несвідоме подій, які на нього зваляться. Обідати пішов в один малий ресторан на Бульварно-Кудрявській. Музика пригравала з "Травіяти" і якісь циганські романси. Увечері місто понуре. Темно як на селі. Сидів в кавярні "Семадені" на Васильківській. На столиках скупо розставлені свічки, електрики нема. Трамваю теж, лише деколи розбиваються вулицями авта.

Рано на Терещенківській стрівся з Айхельманом, полк. Мішковським і Левицьким. Ціла Україна у вогні. Лівобережжя відпало від гетьмана. Петлюра вже близько коло Києва. В головнім штабі добровольців переполох. Стрів ґен. Спаноккі. Давно його не бачив. Виглядає добре, з неминучим моноклем в оці. Бачив Дідушка. Перестерігав, шоб я не ходив пізно вулицями.

Був з Шеметом і Леонтовичем у Славінського. Гетьман призначив новий русофільський кабінет Гербеля. Закордонні справи, замість Дорошенка, буде мати Афанасієв. З українців лишився лише В. Науменко [43]. Напрям політики, очевидно в дусі федеративної Грамоти. Мій приятель, прс-ф. І. Р., до якого вступив, втішився, бо чув, що мене вже взяли.

Тіллеві не бракує помислів. Видумав нову формулу: ми, середні партії, маємо злучитися на ідеї гетьмана і… федерації. Крім того зірвати з Петлюрою: "зіх лосзаґен фон Петлюра". Відповів йому, що ми не федералісти і ними не були; що наша мета — самостійність.

Ходив до редакції "Нової Ради". І там свічки, замість електрики. Не зважаючи на цензуру, удалося помістити статтю, підписану моїми ініціялами, знаними всім у Києві, — на ці теми. Кінчалася вона фразою: "Заскоро замаяли трикольорові (російські) прапори над Києвом" [44].

З редакції "Новості Дня" попередили мене, що добровольці за мною шукають. Кому ж про це й знати, як не їм! У всякім разі це дуже лояльно з їх сторони. Бачився з деякими знайомими кілька днів тому у "Празі". Елеґантний ресторан на даху височенного будинку, як завше повний веселою і безжурною публикою. Ніби нічого їх не обходить, що робиться в столиці.

Коваленко з своїми "власниками" задумує нову акцію: обєднання всіх несоціялістичних партій українських.

Настрій в місті чимраз більш трівожний. Трудно ховатися. Мобілізація. Запровадили нібито воєнно-полеві суди. Російська преса виє з розпачу з приводу байдужости російського елементу на Україні, який не думає сповнити свій "долґ перед родіной". Дуже добре пише про російську революцію Булгаков: "яка нездарна й огидна російська революція! Ні пісні, ні гимну, ні памятника, ні навіть гарного ґесту! Все банальне, вульгарне, вкрадене. Шмат червоного перкалю та ще "Марселєза", украдена якраз в той час, коли ми підло зрадили французів. В один з перших днів революції довелося оглядати на одній з московських вулиць подібний похід. Я — людина спокійна і на загал народолюбно настроєний, але в мені тоді клекотіли обридження і несмак”.