Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Під таким градом звинувачень і закидів Яд Вашем не міг довше мовчати, але для першого свого «пояснення» потребував аж п'ять днів. І що ж ми в поясненні читаємо? «Польські та німецькі ЗМІ опублікували інформацію, що стінописи єврейського митця Бруно Шульца були знайдені». Далі наводиться похвальна оцінка міської влади Дрогобича та інформація про чинну й солідарну співпрацю із представниками Яд Вашем. «Найкращим місцем для їхнього [пластичних творів Шульца] зберігання є Яд Вашем, Інститут пам'яті мучеників і героїв Шоа в Єрусалимі».

І як із чимось подібним полемізувати? Вистачить хіба привітати замовників акту беззаконня із їхнім нічим не порушеним добрим само-гумором. А якщо ще додати, що непрохані гості, змусивши господарів приміщення переказати їм акт дарування, підсолодили цю оборудку подачкою в сумі сто доларів, і що вся акція була проведена без ужиття насильства, — нам не залишається нічого іншого, як висловити подив і здивування.

Від відкриття Шульцівських поліхромій у занедбаному та напівзруйнованому будинку до миті їхнього «зникнення», про яке 25 травня 2001 року довідалися із невеликим запізненням українська та польська влада, минуло несповна чотири місяці. Рештки стінописів залишилися у Дрогобичі, де їх було відреставровано, проте це лише рудименти, скалічені шматки цілого, якого вже немає. Спершу ініціативи та процедури трьох іноземців були до певної міри старанними і свідчили про фаховість прибулої групи. Пізніше, коли спалахнув скандал і справа набула широкого розголосу, приїжджі, наче сполохані, запакували свою здобич і, покинувши те, що не встигли зняти, виїхали. Решту фрагментів, скажімо, зображення візника, яке безпідставно визнали за останній автопортрет Шульца, зняли зі стін поспіхом і недбало — наче у трьох джентльменів земля почала горіти під ногами — залишивши на мурі нерівні й пошарпані сліди.

Аргументи, висловлені речником Яд Вашем, ображають логіку й здоровий глузд. Приналежність Шульца до єврейського народу пані Розенберг обґрунтовує наступним чином (наче не було інших, більш сенсовних аргументів): вона нагадує, що Шульц був убитий у ґето ґестапівцем. Так, цей постріл винуватця геноциду підтвердив ідентичність жертви. Іншим, хоча й пов'язаним із попереднім, аргументом Іріс Розенберґ є незламне твердження, що стінописам найкраще вестиметься в Єрусалимі, що там їхнє властиве місце…

Чи пристойно виголошувати подібну точку зору після вчинку, який визнано неприпустимим карним законодавством усього цивілізованого світу?

Справа створення у Дрогобичі музею Бруно Шульца, про що я багато років клопотав разом із людьми доброї волі, прихильниками цього задуму, в гармидері суперечки не була ані залагоджена, ані на крок не посунулася вперед, ані навіть не обговорювалася предметно батьками міста. Замість того, попри місцеві й світові протести, вони допустили «зникнення» творів, не протистояли практично нічому, а може навіть дивилися крізь пальці на починання непроханих гостей, які зуміли оцінити зичливість функціонерів адміністрації Дрогобича. Усі обставини цієї афери свідчать про те, що марно було б очікувати на її розслідування та торжество справедливості.

У Дрогобичі, своєму «єдиному на світі місті», Шульц мав дім, у якому провів майже все творче життя, аж до миті, коли його позбавили даху над головою, а невдовзі й життя. Цей дім стоїть і досі, і саме в ньому я би бачив музей його імені, хоча нічого з жилого інтер'єру там не залишилося таким, як було за його часів. Іще в 1965 році я сфотографував ті, що й колись східці, які вели до тильної частини будинку, я ще встиг сфотографувати велику старосвітську білу піч, оздоблену металевим «медальйоном» із міфологічною сценою на передній частині. Уже й її там немає.

Від миті виселення до ґето Шульц мусив попрощатися з домом, так, як сьогодні прощається зі своєю посмертною криптою в Дрогобичі, де у криївці збереглися сцени його останньої казки.

Іншої могили, могили, яка б містила його прах, немає ніде. Тепер і вона була спрофанована, а сам він депортований, вигнаний в інші, чужі йому світи. Мені б хотілося помилитися, але боюся, що єдиним тривалим наслідком відкриття поліхромії є і, мабуть, іще довго залишаться розбуджені та роз'ятрені наново національні антагонізми, ксенофобія, воскресла немалою мірою завдяки Яд Вашем. Це дуже сумна констатація, невеселе закінчення останньої казки Бруно Шульца.