Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Чи міг він тоді припустити, що сам колись уживе подібних фраз, от лише не через віру в їхню слушність, а через страх за себе?

Заходи були успішними, Шульц здобув право навчати малювання, ба навіть отримував від нової міської влади та з редакції місцевої газети доручення-замовлення на рисунки й портрети державних достойників. Він брався за це не лише через такі важливі для нього фінансові причини, щоб якось залатати дірки у скромному домашньому бюджеті, а насамперед тому, що будь-яка спроба відмови неодмінно закінчилась би для нього дуже погано. Йому не компенсували цього примусу, цього «ремісничого малювання», — як він висловився у листі, — нечисленні й несподівані сатисфакції, скажімо, та, про яку він із тамованою радістю розповів приятелеві, сказавши, що галки на ратушній вежі обгидили великий портрет Сталіна, — «мазанину», виконану ним за дорученням влади. Брак «політичної свідомості» не раз суворо йому мстився, коли, наприклад, на рисунку для газети, де мали б бути зображені соціалістичні жнива, він представив селян-жниварів… босоніж. Його запідозрили у ницому намірі показати начебто злидні колгоспників, які не мають грошей на взуття. Того разу це не мало тяжких наслідків. Шульц домалював взуття, і конфлікт був залагоджений. Іншого разу трапилося гірше. В дорученні йшлося про створення олійного образу, який представляв би хоробру українську кінноту на «нововизволеній» рідній землі. Він намалював образ, витриманий у чужому йому «героїчно-батальному» стилі. Може, й не вдалося це найкраще, у вершників було — як хтось зауважив — «замало гормонів», але не в тому річ. Домінуючими барвами образу була синя й жовта. Шульц не передчував, що його звинуватять у пропаганді українського націоналізму; жовтий і синій кольори — це барви «самостійної України», тепер — на державному прапорі. Шульца заарештували і допитували в НКВД. Якось йому вдалося виправдатися, бо повернувся додому.

Шульц погодився з ремісничим володінням пензлем, з оплачуваною зрадою мистецтва у малюванні. У письменстві — і не хотів би цього, і навіть не умів. Знаний серед дрогобицьких функціонерів як ужитковий пластик, він не хотів забувати про свою прозу, про те, що до війни написав низку творів, яких не встиг надрукувати. У своїй наївності він намагався клопотати про публікацію деяких із них.

Прощаючись із письменством, яке становило для нього сенс життя, він міг уже тільки вдовольнятися самим лише фізичним існуванням, уникненням заслання і залишенням у рідному Дрогобичі, де, попри все, він почував себе найбільше вдома. «Визволений народ» не потребував письменника Бруно Шульца. Балансуючи у хиткій рівновазі між нелюбими обов'язками та дедалі глибшою депресією, він не написав уже ані слова. Так Шульц дожив до часу Шоа, який і його поглинув через кілька років. Тоді він загинув остаточно. Але його перша смерть — як письменника — смерть Бруно Великого, випередила фізичну майже на три роки, ставшись у другій половині вересня 1939 року. Мабуть, коли він писав свою Власноручну Заяву, то ще не знав, що цей вирок уже винесено.

Автопортрет, 20-і роки

Автопортрет, бл. 1920

Мало не вся пластична творчість Бруно Шульца є своєрідним автопортретом. Її особливий автобіографізм, перенасиченість винятковою, неповторною індивідуальністю творця, тематика та зумовлені вірою мотивації, — усе це призводить до того, що ми постійно маємо справу з різними версіями подобизни автора, з усілякими варіантами його фізичного й духовного портрета.

У вужчому, дослівному значенні — у фізіономічному сенсі — повсюдна присутність обличчя творця в його власній мистецькій творчості є мало не нав'язливою. З малюнків Шульца раз у раз визирає його обличчя — поміж інших облич із так само правдиво схопленою подібністю до осіб, сьогодні вже майже без винятку безіменних. У зображеннях постатей, які безумовно були автопортретами митця, він майже всюдисущий у своїх творах. А прецінь поза цими різними подобами він також втілений у безлічі силуетів без обличчя, які судомляться перед жінкою — об'єктом сакрально-мазохістського культу.

Отож ми знайдемо його й упізнаємо майже у всіх комплектах Шульцових рисунків — незалежно від домінуючої в них тематики — в ілюстраціях до власної прози, в еротично-підданських сценах, у гравюрах Ідолопоклонної Книги …