Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Чернетка заяви на реверсі автопортрету

Куди й поділися Книга, Автентик, Регіони великої єресі, «міфологізація дійсності», «міфи дитинства» — негідні виправдання, — їх усі заступив «смак життя», а на місце довіреного читача вступили «визволені маси».

То були гарячкові зусилля намацати ґрунт під ногами, пошуки порятунку від небезпеки. Абсурдно було б дошукуватися в цьому тексті символу віри. Формули про чудову програму «науки комунізму», який визволяє в масах максимум сил і забезпечує «чудовий розквіт творчості» — то лише обрядові строфи панегірика, без яких його голос не був би вислуханий. Але чи так само пустою декларацією є слова: «я завжди стояв на боці утискуваних»? Спробуймо відповісти на це запитання.

У 1982 році в інтерв'ю для «Trybuny Ludu» Артур Сандауер сказав: «А тепер щось, що буде для вас несподіванкою. За переконаннями Шульц був комуністом». На доказ цього твердження він додав: «То він навертав мене у 1939-41 роках на радянську владу [sic!] […]. «Чи бачиш ти інший вихід?», — казав він». Не розмежування безвиході в пастці й задоволення від втілення омріяної ідеї — це одне з численних свідчень фальсифікаторських схильностей цього літературознавця, які провадять до безпідставних висновків, згідно з наперед визначеними засновками.

Чула, притаманна Шульцові упродовж усього життя вразливість до людської кривди ніколи не схилила його до формального ангажування в політичну діяльність, не наблизила його до комунізму, але завше, у скромному діапазоні його можливостей, спонукала до спроб допомагати скривдженим і приниженим, навіть тим, кому власне комуністична влада відбирала надію й права людини.

Колишня наречена Шульца Юзефина Шелінська, яка знала письменника як ніхто інший, а не лише офіційний бік його мистецької та людської фізіономії, так відреагувала в листі до мене на сенсації Сандауера:

«Ліві симпатії у часи загострення націоналізму й гітлеризму — то ж прецінь не комунізм. І якщо Сандауер приписує його Шульцові, то радше йдеться про кокетування високих зірок нашого режиму, вказування, що уже тоді видатні особи схилялися перед такою високою, як комунізм, ідеологією».

Згадка у заяві про неучасть у підпільній роботі стосується цікавої для влади інформації про діяльність у підпільному комуністичному русі в незалежній Польщі. Це наче відповідь, що випереджає запитання, які зазвичай містилися в анкетах, пропонованих совєцькою владою. Ми знаємо, що причиною цієї незаангажованості був не тільки — як повідомляє сам заявник, — брак психічних схильностей. «Юліуш Віт [поет, комуніст. — Прим. Є.Ф .], — згадує знайомий письменника, — дорікав йому, так само, як і ліві кола загалом, що, маючи під носом робітничий клас Дрогобича і Борислава, він не цікавиться їхнім життям, займаючись лише туманними витворами уяви». Ще один колишній дрогобичанин-комуніст оповідає: «Наскільки міг, я намагався ознайомити його з таємницями марксизму. Але мій запал остудив близький приятель і ровесник Шульца — Пільпель, який […] сказав мені, що Бруно цікавиться пролетарською революцією лише у тому сенсі, якою мірою вона заважатиме йому в його уявному світі фантасмагорій і мрій».

Ці правдиві свідчення могли б, утім, створити фальшиве враження, підсунути образ митця, замкненого у вежі зі слонової кості. Брак соціальної активності не означав, утім, браку світоглядних опцій. Шульц висловлювався на користь соціальних програм лівих, був їхнім прихильником і симпатиком, але не в революційно-екстремістському вигляді, не кажучи вже про звиродніле совєцьке втілення та практику. Наведені оповіді приятелів стосуються, однак, тридцятих років, а заява, підшита саморятівним переляком і нафарширована нещирими лестощами, — то вже грізний 1940 рік. Похвали на адресу системи, яка забезпечує «визволення в масах максимуму творчих сил і чудовий розквіт людської творчості», потребують на засаді контрасту спогадів комуніста, який залишався ним усе своє життя, Оскара К. Іще учнем він був діяльним і охочим до агітаторських виступів членом молодіжної організації КПП. Під час уроку малювання, на якому Шульц говорив про блиск і багатство мистецтва Ренесансу, молодий К. гостро заперечив висновки професора, рішуче стверджуючи, що в ту епоху широкі маси не допускали до творення благ культури і користування ними. І що допіру тепер, коли пролетарська революція створює належні умови та сприяє суспільному авансові, може відбутися справжній та всебічний розквіт. Шульц із поблажливою посмішкою відповів, що немає і бути не може епох, які мали б «рецепт на продукування і розмноження великих талантів».