Що Вам порадити на Ваші стани? Якусь роботу! Це найкращий наркотик. Я кажу як мораліст, проте я далекий від тих заяложених банальностей. Я кажу з позиції внутрішньої гігієни та техніки життя. То єдиний наш порятунок. Спитайте Віткаци, чи міг би він бодай мить жити й не збожеволіти, чи не накласти на себе руки, коли б він не мав роботи.
Читаю тепер «Змори» Зеґадловича [154] . Дуже те мене цікавить і розпалює. Поза межами тієї книжки я бачу контури іншої книжки, яку сам хотів би написати. Отож, властиво, не знаю, чи читаю книжку [Зеґадловича], чи оту потенційну й не втілену. Так читається найкраще, коли поміж рядками я вичитую себе, власну книжку. Так ми читали в дитинстві, тому пізніше ті ж книжки, колись такі багаті й сповнені плоті, — пізніше, у дорослому віці стали, наче дерева, позбавлені листя, — наших доповнень, якими ми закитовували їхні прогалини. Нема вже ніде тих книжок, які ми читали в дитинстві, розвіялися, — зосталися голі скелети. Хто мав би ще в собі пам'ять і незакостенілість дитинства, — мусив би їх написати знову, такими, якими вони були тоді. Постав би справжній Робінзон і справжній Гулівер.
Тішуся, що синочкові уже так добре. Ви бачите, що минулося. А однак, Ви не тішитеся й маєте тепер інші зажури. Що буде з Вашою посадою? Може, підете до ГСУ [155] ? Що поробляє Стась [156] ? Попросіть його, щоб він мені щось порадив у справі реєстрації у сілезькій провінції [157] . Він має там знайомства. А може, Штурм міг би щось зробити? То мусить статися пильно, бо приблизно 20-го я хочу їхати до Катовиць. Припильнуйте це. Я клопочуся тепер про переведення до Львова. На Свята маю намір на кілька днів приїхати до Варшави. Природно, побачуся з Вами. Дуже сердечно вітаю
Бруно Шульц
Дрогобич, 5.ХІІ.1936
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Дорога Пані Ромо!
Дякую за швидку відповідь і за добрі слова. Коли сам не маєш певності в собі й віри, — дуже допомагає чужа, хоча й не здатна цілковито замінити власну. Мені бракує не так віри у мої здібності, як чогось більш загального: довіри до життя, безпечного спочивання у власній долі, віри в остаточну прихильність буття. Я мав це колись, навіть про те не відаючи. Та віра, та довіра вивільняє в нас резерви творчості, є тим багатим, ситим і теплим кліматом, у якому визрівають ті пізні й важко досяжні плоди. Випадки, коли життєві нестатки, трагедії стають творчими, мені незрозумілі. Той ґатунок продуктивності мусить бути цілком іншим, ніж мій.
Якщо я хочу усвідомити собі мій теперішній стан, то мені спадає на думку образ розбудженого з глибокого сну. Хтось прокидається до яви, він іще бачить потопаючий у забутті світ снів, іще має перед очима його сутеніючі барви й під повіками відчуває м'якість мрії, — а вже напирає на нього новий, тверезий і бадьорий світ яви, і, сповнений іще внутрішнього лінивства, він дозволяє втягнути себе — опираючись — у його справи й процеси. Так в мені моя особливість, моя винятковість, не зникаючи, наче поринає в забуття. Вона, яка мене затуляла від атак світу, лагідно відсувається вглиб, а я, наче випущена з лялечки комаха, виставлена на бурю чужого світу й вітри небесні, ніби довіряюся вперше стихіям. Куди мене це приведе — не знаю. Чи та нова тверезість є лише пусткою після зникаючої творчої імли, чи є новим голодом світу, новою конфронтацією з зовнішньою стихією — не знаю. Особливість і незвичність моїх внутрішніх перебігів герметично мене замикала, робила невразливим, неохочим до інвазії світу. Тепер я наче повторно відкриваюся світові, і все було б добре, якби не той ляк і не те внутрішнє здригання, як перед ризикованою імпрезою, яка провадить бозна куди.
Що у Вас? Яка внутрішня ситуація? З ким Ви бачилися? Чи Віткаци щось Вам написав? Не знаю, чи зараз приїде, очікую звісток із «Roju» в тій справі. Маю у Варшаві небожа, інж. Вільгельма Шульца [158] , дуже енергійного та мудрого хлопця (при тому д. гарного), який був би радий мені від щирого серця допомогти вибратися з Дрогобича. Чи можу я його скерувати до Вас, щоб він у Вас шукав натхнення і вказівок до дії?
Сердечно дякую Вам за таке беручке ангажування у справу того бідного Ф. [159] . Він зовсім мені не родич, а лише мій колишній учень і нещасний хлопчина. Його батьки д. бідні, вони нічого для нього не можуть зробити. Я скажу їм, що вони мають вчинити і чекатиму на результат. Не гнівайтеся, що я Вас потурбував цією справою, але Ви діяли не в лихій справі.
Читать дальше