Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

Серед обставин, які гальмували термін потаємного виїзду з Дрогобича, однією з найістотніших для Шульца справ було забезпечення рукописів і рисунків, а також урятованої ним із будинку на Флоріянській частини приватного архіву — насамперед тисячі листів від різних осіб та копій його власних листів до них. У період, коли Фрідмана скерували до роботи над книгозбірнею, Шульц уже встиг сховати свої скарби чи довірити їх комусь на зберігання.

Таємниця цієї схованки чи депозитора досі не розкрита, а відтак Шульцівська «скарбниця», в якій були такі безцінні речі, як ніколи не опубліковані його твори, так і не знайшлася. У спогаді Фрідмана читаємо: «Довгі години ми проводили у розмовах. Тоді Шульц поінформував мене, що всі свої папери, нотатки, листування депонував у якогось католика поза мурами ґето. На жаль, він не назвав мені прізвища, а, може, я його забув». Збіґнев Моронь також — у відповідь на поставлене мною в листі запитання — стверджує, що чув про депозитора, але не запам'ятав його прізвища. Можна припустити, що коли версія про те, наче папери були віддані на зберігання, правдива — депозитор був особою з-поза кола осіб, відомих близьким Шульцові особам, оскільки прізвище його не запало у пам'ять свідків.

А, може, ця інформація була хибною і мала такою бути з волі самого Шульца. Місця схованки скарбів не виказували в тогочасній ситуації навіть найближчим. Якщо все ж він так учинив, то міг керуватися бажанням заплутати сліди, відвернути увагу від місця, де насправді сховав папери. Попри численні пошуки мені не вдалося — навіть опосередковано — натрапити на будь-яку звістку про існування когось, хто заопікувався б рукописами, на жоден слід від нього — бодай тільки в чиїйсь пам'яті. Схоже, Шульц міг сховати рукописи у домі старих, де працював над каталогізацією книгозбірень, не вдаючись ні до чиєї допомоги.

Він працював там практично майже ніким не контрольований, цілими днями, часто в повній самотності, і міг знайти відповідну криївку. З багатьох тисяч томів деякі, згідно з інструкціями окупантів, він відбирав для вивезення до Німеччини. Інші мали залишитися. Свої рукописи він міг приховати між сторінками саме цих книжок, чи вклеїти в їхні обкладинки, що для вчителя ручної праці не було складним завданням. Та гіпотеза, може, надто фантастична на перший погляд, не здається мені неправдоподібною. Шульц міг ховати папери в палітурках товстих фоліантів, сподіваючись видобути їх звідти після війни. Ізидор Фрідман упродовж кількох місяців у 1944 і 1945 роках посилено шукав у Дрогобичі сховані папери, помістив оголошення в дрогобицькій щоденній газеті, прохаючи депозитора, щоб той зголосився, але це не дало жодних результатів, ніхто не відгукнувся — навіть із лихою звісткою про депозитора чи про знищення перехованих рукописів.

Щойно після такого чи якогось інакшого забезпечення манускриптів Шульц міг почати готуватися до втечі, яка здавалася йому страшенно ризикованою, але конечною справою. Першою особою, яку Шульц нагледів собі на депозитора — не тільки рукописів, а й пластичних праць — був Збіґнев Моронь, уже згадуваний знайомий письменника, який після шістнадцятирічної відсутності в Дрогобичі повернувся у 1939 році та зайнявся вчителюванням. На початку 1942 року, згадує Моронь, «Шульц дав мені на зберігання велику теку рисунків і начерків та один образ. Він хотів дати мені й решту образів і розпочаті літературні роботи, але я сам йому порадив, щоб він не залишав усього в одних руках. Отож він дав їх іншій, не знайомій мені особі; він назвав мені її прізвище, але, на жаль, я зовсім його забув. Долі ж речей, залишених у мене, є предивними. […] Я в 1944 році мусів виїхати з Дрогобича до Макова. Речі Шульца я взяв із собою. Я мешкав у Макові Підгалянському в будинку поруч із мостом через Скаву. Незадовго до вступу радянських військ німці евакуювали нас на 3 дні, назад ми повернулися вже після вступу росіян. Будинок ми застали цілковито пограбованим. Кошик із білизною, де знаходилася тека Шульца, зник. Пастельний образ, на якому була зображена принцеса і пажі, — понищений і потоптаний, поламаний на шматки, не надавався до відновлення. Офіційна версія була, що нищення вчинили власівці чи німці; я радше гадаю, що то місцеві покидьки. […] В кожному разі, усі ці пам'ятки зникли без сліду».

Депозит, переказаний Мороневі, містив, отож, лише частину пластичних робіт Шульца. Щойно наприкінці вісімдесятих років, після раптової смерті Мороня його син знайшов у ґданському помешканні батька у старій «дрогобицькій» валізці пакет, який містив близько ста рисунків Шульца, які покійний упродовж багатьох десятиліть вважав безповоротно загубленими… Кому Шульц довірив інші рисунки й літературні праці? Збіґнев Моронь знав небагато: «Ким був той другий депозитор рисунків і рукописів Шульца? То, напевно, був не єврей, а українець чи поляк, можливо не місцевий, із Самбора чи Стрия. Поки що не можу собі абсолютно пригадати прізвища».