Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Сердечно Вас вітаю до [ sic! ] цієї книжки, яку, сподіваюся, спіткає заслужене визнання.

Ваші коментарі стосовно моєї книжки [57], хоча й постали внаслідок побіжного ознайомлення з нею — дуже тонкі й проникливі. Кілька тих Ваших слів про неї овіяли мене довірливим подихом розуміння та близькості. Так воно є, Ви належите до нечисленної громади властивих читачів цієї книжки.

Далебі мені соромно, що я не можу віддячитися Вам пересиланням книжки, усі примірники якої нещодавно мені розійшлися, а від видавця ніяк не можу допроситися кількох додаткових. Напишу йому ще раз. Цікаво, якою буде Ваша оцінка всього твору.

Кожна звістка від Вас є для мене надзвичайно милим нагадуванням про давні часи. Ми Вас часто згадуємо разом зі спільною нашою знайомою, яка випадково тут опинилася, — п. Юзефиною Шелінською з Янова [58], котра говорить про Вас зі справжнім сентиментом.

Зрозуміло, що будучи у Львові, я не відмовлю собі у приємності відвідати Вас, чим наперед тішуся.

Просив мене передати уклінні вітання Д-р. Мантель [59], германіст тутешньої гімназії.

Ще раз сердечно дякую за пам'ять і переказую вирази поваги та найсердечніше вітання.

Бруно Шульц

Дрогобич, 10 VI 1934

Шановний і Дорогий Пане!

Дуже дякую за присланий мені чудовий, по-справжньому майстерний переклад [60]. Я поки що прочитав лише кілька віршів, бо дуже в цю мить заклопотаний перед від'їздом до Варшави. Що стосується рецензії на ці вірші, то мушу зізнатися, що дуже мало знаюся на поезії, і то була би, мабуть, узурпація, якби я наважився про це писати. В кожному разі, мені було б важко опублікувати її у «Wiadomościach», позаяк там кожен має власний відділ, а я займаюся іноземною прозою (переклади романів). Зрештою, побачимо після прочитання цілої книжки.

Я давно з Вами, Пане Професоре, не бачився, ще з Кудової [61], і кожна листовна зустріч із Вами нагадує мені про давні, втрачені часи. На жаль, я не зможу затриматися у Львові. Якби Ви, Пане Професоре, колись опинилися у Варшаві — я б дуже тішився зустріччю з Вами, Пане Професоре, тим більше, що й моя наречена Юзя Шелінська добре Вас знає і згадує дуже прихильно.

Переказую вирази поваги та сердечні вітання.

Бруно Шульц

Варшавської адреси поки що повідомити не можу, довідатися можна буде в «Roju» або «Wiad. Literackich».

[1936]

Вельмишановна Пані!

Змушений поквапливо виїхати, я покидав Закопане, шкодуючи, що мені не судилося осягнути глибшого порозуміння, яке так цікаво для мене заповідалося. Майже нічого з-поміж істотних речей, які просилися на уста, не було сказано. Наприклад, що, всупереч очікуванням, дезорієнтуючи настанову пілігрима, — то не в аурі конденсованої та найдобірнішої історії, не в дорогоцінності коронних коштовностей, скупчених на голові Спадкоємиці, ні, не в тому полягав чар Гаренди…

У тіні Минулого там квітнуло не уярмлене історією, власне й революційне життя…

Чи те, що в розмові виросло якесь torso [63]проблеми, яке не мало часу розвинутися й визріти. Але того вистачило, щоб вловити нитку, відчути структуру задуму, заінтригуватися фактурою його спіткання.

Ви говорили про фізіономії.

Такий погляд на проблему мусив уже в мене попередньо сформуватися й потенційно напнутися, якщо він одразу вистрибнув назустріч Вашому формулюванню. Як же залюбки мені б хотілося порівняти моє та Ваше формулювання на усій протяжності, щоб пересвідчитися, наскільки далеко сягнула та конгруентність. Розгортаючи вже потім цю концепцію перед Вами, я думав, що той, хто вигадав Людину , грецьку статую, Гермеса, був генієм брехні. Саме слово «людина» є геніальною фікцією, яка затуляє красивою та втішною брехнею ті провалля й світи, ті бездонні космоси, якими є індивіди.

Людини не існує — є лише безмежно далекі один від одного та суверенні способи буття, які годі описати жодною уніфікованою формулою, які не зводяться до спільного знаменника. Від людини до людини дистанція більша, ніж від хробака до вищих хребетних. Переводячи погляд від одного обличчя до іншого, ми мусимо міняти всі мірки й принципи. Жодною з тих категорій, які були придатні, коли йшлося про одну людину, годі скористатися, коли ми опинимося перед іншою. Ви сказали про індивідуумів: стихії… Я сказав би: філософи, системи, плани світу, приписи світу… Тим і є люди.

За кожним із тих приписів міг би постати цілий світ. Коли я підходжу до нової людини, весь попередній досвід, очікування, заздалегідь укладені тактики стають марними. Поміж мною і кожною новою людиною постає новий світ, ніби нічого досі ще не було визначене й вирішене. Якою ж бо наївною та дурною є школярська, академічна фізіогноміка, котра вбачає у виразі обличчя осад, нашарування від багатократних мімічних рухів — скорочень м'язів.