Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

Загалом горлівсько-донецький період у творчому плані був для Василя Стуса надзвичайно плідним. Широка лектура, чуттєвість, незле, як на донецький масштаб, творче товариство з літературної студії «Обрій», ніби провокували до праці. І хоча якість більшости віршів не задовольняла поета, але пошуки в різних напрямках дозволили відкинути «не свої» творчі путі.

Врешті-решт у Києві поет навіть мріяти не міг про усамітнення в окремій кімнаті, яку він мав у Горлівці.

Нічого дивного, що тут було закладено основу збірки «Круговерть», яку вже було не соромно подавати до друку. І хоча більшість віршів пізніше ще доопрацьовувалася, дотягувалася до певного рівня, проте саме Донбас, а не Київ сформував і творче обличчя Василя Стуса, і його ставлення до світу.

У Києві ж лише відбувся жорсткий відбір творів, привезених із собою з Донеччини, та остаточно сформовано перші збірки, доповнені незначною кількістю більш досконалих із художнього боку віршів, у яких письменник розпочинав пошук нової форми й нової поетичної мови, остаточно знайденої лише 1972 року в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ.

Так само в Донбасі, а не в Києві, відбулося й громадянське становлення Василя Стуса. Саме тут сформувалася його опозиційність чи, точніше, неприйняття багатьох сторін офіціозного радянського суспільства. Втім, навряд чи можна трактувати його позицію як антирадянську. Радше слід вести мову про Стуса-патріота рідної земли й культури, яку він відстоював та утверджував усіма можливими способами.

Промовистою є і його реакція на підкреслене «правдоборство» Івана Дзюби, згадана в щоденникових записах.

Це реакція не незрілого юнака, а позиція доволі послідовної людини, яка розуміє необхідність компромісів і «чорної» праці в ім'я збереження найсокровеннішого — української культури та мови. І хоча в зіткненнях із несправедливістю особливості Василевого характеру призводили до емоційних зривів, невиважених вчинків чи висловлювань, однак, заспокоївшись, він одразу розпочинав пошук раціональних, а не емоційних виходів.

Отож, до Києва переїжджала зріла людина зі сталими поглядами, а не юнак, якому ще треба було формувати світогляд.

Багатий внутрішній світ і творча активність породили величезну кількість начерків, які так і не переросли в щось істотніше, залишившись на рівні цікавого рядка, образу чи й просто метафори.

Чому так трапилося?

Передусім умови життя в аспірантському гуртожитку Києва, а пізніше — і в родинному колі, де Василь так ніколи й не мав власної кімнати, не дозволяли йому повертатися до малосуттєвих, сказати б, підтем, примушуючи концентруватись лише на магістральних шляхах. Та й постійні переїзди робили проблематичним утримання архіву в належному стані. Проте найголовніше не це.

На відміну від багатьох інших письменників, які у «пошуках теми» подавалися інколи навіть до Сибіру, Василь Стус ніколи, здається, не мав жодної проблеми з натхненням і творчими ідеями. Вони ніби фонтанували з нього і бракувало лише одного — часу, часу, який ще від дитинства усвідомлювався як найвища цінність.

Попри все, спроба зберегти найцінніше з написаного була здійснена. Вже в Києві поет переписує особливо вартісні для себе вірші до товстого загального зошита [352]. Проте більшість автографів і машинописів так і залишилося в сирому сараї донецької хати. Часом їх навіть використовували на розтопку плити.

Жанрове розмаїття теж доволі істотне. Тут і спроби класичного сонету, і переосмислення народнопісенних жанрів, і любовна, аж до еротики, лірика, і верлібр, і вірші-послання, і балади з яскравим епічним началом, і публіцистична поезія з історичними ретроспекціями.

Наведу кілька характерних зразків донецького періоду.