Володимир Милько - Кирило Розумовський

6. Борщак Ілько. Слідами гетьмана Розумовського у Франції. – Мюнхен, 1957.

7. Василенко М. Г. Н. Теплов і його «Записка о непорядках в Малороссии» // Записки наукового товариства імені Шевченка. – 1911. – Книга IX.

8. Васильчиков А. А. Семейство Разумовских. – В 5-ти т. – Санкт-Петербург: Тип. М. М. Стасюлевича, 1880—1894.

9. Борис Крупницький. Гетьман Данило Апостол і його доба. – Авгсбург, 1948.

10. Иноземцев И. Граф К. Г. Разумовский в Батурине // Исторический вестник. – 1903. – № 11.

11. Історія України в особах: ІХ – ХVІІІ ст. – К.: Україна, 1993.

12. Когут Зенон. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини 1760—1830. – Київ, 1996.

13. Крупницький Б. Гетьман Кирило Розумовський в світлі характеристики його нащадка графа Камілла Розумовського // Календар-Альманах на 1948 рік. – Авгсбург-Мюнхен, 1948.

14. Маркевич Н. История Малороссии. В 5-ти т. – М., 1842—1843.– Т. 2.

15. Маркевич Н. Дневные записки малороссийского подскарбия Якова Марковича. В 2 т. Т. 2. – М., 1859.

16. Панашенко В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.). – К., 1995.

17. Полонська-Василенко Н. Історія України. В 2-х т. – Т. 2. – К., 1992.

18. Путро О. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення ХVІІІ ст.). В 2 ч. – К., 2008.

19. Романовський О. До історії бюджетного права Гетьманщини за Кирила Розумовського // Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія. В 2 т. – Т. 1.– К., 1927.

20. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея ХVІІ– ХVІІІ століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997.

21. Субтельний Орест. Історія України / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука. 2-е вид. – К.: Либідь, 1992.

22. Україна крізь віки: В 15 т. – Т. 8. Гетьманська Україна / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. НАН України. Ін-т археол. – К.: Альтернативи, 1999.

23. Черкаський І. «Судові реформи гетьмана Гр. К. Г. Розумовського» // Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія. В 2 т. – Т. 1. —К., 1927.

Теплов інколи дозволяв собі говорити досить різкі зауваження на адресу імператора. Одного разу це почув його особистий ворог – французький архітектор Валуа. Він написав донос на Григорія Теплова і передав його самому Петру ІІІ. Останній давно недолюблював товариша гетьмана, пам’ятаючи, що саме Г. Теплов негативно впливав на К. Розумовського при вирішенні його прохань у часи правління Єлизавети Петрівни. Теплова було заарештовано. Лише особисте втручання графа Кирила Григоровича дозволило не тільки зняти наклепи, а й повністю реабілітувати його в очах імператора Петра ІІІ. Григорій Теплов навіть отримав звання дійсного статського радника. Але образу не було забуто і страх знову бути заарештованим свавільним імператором посприяла тому, що гетьманський дорадник душею та тілом приєднався до змовників.

У гетьмана було шість синів і п’ять доньок. Кирило Розумовський на власний кошт відкриває для своїх дітей і ще для декількох їхніх друзів спеціальну «дитячу академію» (щось на зразок сучасного закритого ліцею), орендуючи з цією метою у Петербурзі цілий палац. Навчали дітей три штатних педагоги, один із яких був академіком Імператорської Академії наук і мистецтв. На цей освітній проект К. Розумовський щорічно витрачав величезну, як на той час, суму – 10 тис. крб. Після скасування гетьманства «дитячу академію» було закрито і діти Кирила Григоровича продовжили навчання за кордоном, зокрема у Страсбурзькому університеті.