І. Коляда - Богдан Хмельницький

Блискавичний марш козацької кінноти на чолі з гетьманичем Тимошем, козацькими старшинами Іваном Богуном і Тимофієм Носачем у Молдавію, нищівна поразка змовників поблизу Ясс – і трон знову повернуто Василє Лупулу. Від легкості здобутої перемоги в молодого чоловіка домни Розанди запаморочилася голова, і він чи то з власної волі, чи з намови тестя, вступає в межі Валаського князівства. Спочатку фортуна була на боці легковажного гетьманича. Однак у момент вирішальної битви під Яловицею вчинилася страшенна буря, мокрий порох став непридатним для використання, нівелювавши тим самим перевагу влучної в мушкетній стрільбі козацької піхоти. Саме це значною мірою й вирішило результат битви. Після поразки під Яловицею Лупул знову втрачає владу і тікає в Україну. Його дружина і донька Розанда знаходять притулок у Сучавській фортеці. Під мури Сучави підходить 20-тисячне військо князя Дьєрдя II Ракоці та Матея Басараба. З серпня на визволення дружини з України вирушає на чолі восьми тисяч добірного козацького війська Тиміш Хмельницький. Менш ніж за тиждень гетьманич доходить до Сучавської фортеці й заходить у тил трансільвансько-валаським військам. Складається парадоксальна ситуація подвійного оточення. Адже, зважаючи на чисельну перевагу супротивника, для Тимоша єдино вірним рішенням стає завдання пробиватися до фортеці, аби допомогти обложеним у її обороні, сподіваючись тим часом на своєчасну підмогу з боку батька.

Проте до Сучави раніше за українську підмогу прибули польські війська. Перекинувши до міста сорок найбоєздатніших кварцяних корогв із приданою їм артилерією, поляки розпочали масований обстріл укріплень, під час одного з яких шматок ядра смертельно поранив молодого Хмельницького.

9 жовтня 1653 р. козаки здали фортецю ворогу. Щоправда, своєю хоробрістю вони завоювали право покинути Сучаву зі зброєю в руках, забравши з собою і тіло гетьманича.

Разом з похоронною процесією в Україну повернулася і молода Тимошева вдова. Тут, у Чигирині, якраз напередодні похорону гетьманича, що відбувся 27 грудня 1653 p., Розанда привела на світ двох хлопчиків-близнюків. Разом з ними вона деякий час проживала в Суботові. Згодом перебралася на помешкання до подарованого Богданом Хмельницьким Зіньківського Ключа, що на Полтавщині.

Смерть улюбленого сина Тимоша тяжко позначилася на здоров'ї гетьмана Богдана і викликала тривалу депресію.

Трагічною виявилась і доля молодшого сина гетьмана Богдана Юрія. Саме його Богдан незадовго до своєї смерті визнав за свого наступника на гетьманство.

У народній легенді середини XIX ст., яку записав П. Куліш, переповідалось, що «Хмельничанко, обусурманившись, збив пушкою з гори верх батьківської церкви, бажаючи дістатись батьківських грошей, які, кажуть, були замуровані на горищі церкви. Він прийшов за ними до Суботова, та боявся, бо тут стояло військо, то вже зі злості хотів розбити церкву… Хмельничанко живе й досі. Наші старі чумаки розказували, що бачили його в горах на свої очі. І при зустрічі він і сам казав, що «я син Хмельницького». Його ссе гадина, і він буде мучитись та блукати поміж горами аж до Страшного суду; а тоді вже Господь його простить, що обусурманившись хотів розбити батьківську церкву».

Старий Хміль нічого не шкодував, аби виховати Юрія справжнім козаком. Молодий гетьманич дістав непогану домашню освіту, був добре обізнаний із Святим Письмом, міг читати й писати не лише українською, але й церковнослов'янською, польською, грецькою та латинською мовами, хоч і поступався в цьому своєму батькові. Вчився Юрій Хмельницький і в Києво-Могилянському колегіумі, але недовго, бо через погіршення здоров'я Богдан повернув сина до Чигирина. Пізніше, вже як гетьман, Юрій Хмельницький ствердив батьківський привілей колегіуму, зазначивши, що він сам був колись його учнем. Відомо також, що одним із вчителів гетьманича в колегіумі був видатний український письменник, філософ і теолог Іоаннікій Галятовський. Повернувшись додому, Юрій Хмельницький продовжив науку. В одному з документів 1656 р. називається ім'я домашнього вчителя гетьманича – ченця Києво-Печерської лаври Іларіона Добродіяшка.

Незадовго до своєї смерті, у квітні 1657 p., гетьман Богдан домігся, щоб козацька рада проголосила Юрія гетьманом України. Шістнадцятилітнього гетьманича було обрано на батьківське місце одноголосно, і старий гетьман іще за свого життя подбав про визнання цього державно-династичного акту з боку сусідніх держав. Юрія визнали законним наступником свого батька Москва, Швеція, Польща, Семигород, Волощина, Молдавія, Крим і Туреччина.