І. Коляда - Богдан Хмельницький

Тогочасний високий литовський посадовець Альбрехт Радзивілл у своєму описі був значно стриманішим і менш емоційним. Крім того, згідно з його версією, пропажу золота виявив Тиміш Хмельницький. Він же і вислідив злодія, довідався про його аморальні зв'язки зі своєю мачухою, котру, за наказом батька, і повісив разом із ключником на одній шибениці.

Інформація ж, яка виходила з козацького табору, вказувала на те, що причиною страти Мотрони став перехоплений лист Даніеля Чаплинського до своєї колишньої дружини, в якому містилася інструкція, як можна приховати викрадені у Хмеля скарби, а його самого отруїти. За дорученням гетьмана справу розслідував Тиміш. І саме йому начебто вдалося знайти викрадене золото та викрити спільників гетьманші, після чого Мотрону, а також її матір і ще п'ятьох чоловік було страчено.

Отже, за такої інформації, причина трагедії полягала не стільки у факті подружньої невірності Мотрони (якщо вона й була насправді), скільки в наявності розгалуженої шпигунської мережі в оточенні гетьмана, до функціонування якої якимось чином була залучена і гетьманша. Проте абсолютно очевидно, що особиста образа справила вплив на дії Б. Хмельницького, однак не вона стала вирішальним фактором, що визначив подальший вибір Хмеля – підняти повстання проти польської шляхти. Ще 1645 р. Хмельницький із деякими старшинами (Федором Вишняком, Кіндратом Бурляєм, Іваном Ганжою, Філоном Джеджалієм, Іваном Гирею, Яциною Лютеренком) готував нове повстання, котре почалося в 1648 р.

Третя дружина, Ганна – сестра ніжинського полковника Івана Золотаренка, а також полковника Василя Золотаренка (згодом наказного гетьмана і претендента на гетьманську булаву), вдова козацького полковника Пилипа (тому в народі вона також Пилипиха). Богдан вінчався з нею в Корсуні на початку серпня 1651 р. Померла вона 1667 р. черницею жіночого монастиря.

Сучасники знали Богдана як турботливого батька, що пестив своїх дітей і гостро переживав їхні невдачі, переймався проблемами їхньої освіти та особистого життя.

З трьох згаданих синів історія реально знає двох – дуже ідеалізованого Тимоша (народився 1632-го або 1635 p., мабуть, у Суботові) і переважно засудженого істориками Юрія (1640—1642 року народження).

Тиміш, ідеалізований лицар багатьох українських істориків, був юнаком з дуже неврівноваженою психікою. В історичних джерелах щодо гетьманича зустрічається не дуже зрозуміле, іронічне прізвисько «особливий син Венери».

Незважаючи на те що Богдан дуже любив свого старшого сина і бачив у ньому свого наступника на гетьманській посаді, він виховував його в спартанському дусі. Очевидці відзначали, що, прагнучи наставити свого молодшого нащадка на «путь істини», старший Хмельницький «наказав прив'язати його до гармати і міцно бити, поки той не поклявся йому, що буде добрим, статечним, і тільки потім наказав відкувати його. Часто Хмельницький за шаблю хапався, так що (Тиміш) не хоче потрапляти йому на очі». Згодом, під впливом батьківських настанов та вчителів, свавільний і гордовитий старший Хмельничанко стає освіченим, вправним і хоробрим козаком.

Як відомо, у ході Національно-визвольної війни старший син гетьмана відігравав помітну роль та зарекомендував себе досвідченим вояком. Гетьман доручав йому цілий ряд окремих військових операцій, з якими молодий Хмельничанко успішно справлявся. Гетьман цілеспрямовано привчав Тимоша до політичної, державницької та дипломатичної діяльності.

Не підлягає сумніву і те, що Богдан пов'язував зі старшим сином свої династичні проекти. Шлюб Тимоша з Розандою (Роксандою), дочкою молдавського господаря Василє Лупула, зорганізований під тиском збройної сили в Яссах 1652 p., доводить ці династичні плани цілком переконливо. Далекоглядна політична комбінація цього шлюбу полягала не лише в претендуванні Тимоша на молдавський трон, а й у спробі поєднання – шляхом посвоячення – з фактичним правителем Литви, великим литовським гетьманом Янушем Радзивіллом, що 1645 р. одружився зі старшою сестрою Розанди Оленою.

Посвоячення Богдана Хмельницького з Василє Лупулом викликало тривогу правителів сусідніх з Молдавією держав, передовсім Трансільванії та Валахії – Дьєрдя II Ракоці та Матея Басараба. Саме їx стараннями в Яссах було підготовлено змову, в результаті якої батька домни Розанди планувалося позбавити влади та вбити, а також захопити його казкові скарби. На початку квітня 1653 р. трансільвансько-валаські війська привели до влади Стефана Георгіцу, але Лупулу вдалося втекти з Ясс до Рашкова, де стояв з військом його зять Тиміш.