Втім, не лише домівки на смерть будували стародавні мешканці долини Нілу. Вони залишили своїм нащадкам багато храмів, присвячених численним єгипетським богам. Крім того, своє земне життя володарі великої держави теж проводили аж ніяк не в хижках. Проте земному життю надавалося менше значення, ніж посмертному існуванню. Через те палаци, хоч і досить розкішні, будувалися з менш тривкого матеріалу, ніж поховальні споруди, і збереглися вони значно гірше. Одна з пам’яток світської давньоєгипетської архітектури, що порівняно непогано збереглась, – комплекс палаців в Ахет-Атоні (сучасна ЕльАмарна), столиці фараона Ехнатона, який був релігійним реформатором і тому переніс свою резиденцію з Фів, де великий вплив мали жерці старого бога Амона. Головна вулиця нової столиці мала назву Дорога фараонів. Вона йшла з півдня на північ. На південному її кінці знаходився палац Мару-Атон, де проводилися всілякі розваги. У Північному палаці був розташований звіринець. Посередині стояв Головний палац. Його житлові приміщення містилися на схід від дороги, офіційні – на захід. Обидві частини палацу з’єднувала галерея, що проходила над вулицею. У центрі галереї було вікно, у якому фараон з родиною з’являвся перед народом.
Фрагмент розпису давньоєгипетської гробниці
На Дорозі фараонів знаходилася ще одна визначна споруда – храм бога Атона, сонячного диска. Він являв собою низку відкритих двориків, оточених колонами. Сонцю треба було молитися під відкритим небом. У Ель-Амарні були знайдені також знамениті скульптурні портрети красуні Нефертіті – дружини Ехнатона.
Фіви, Карнак, храм, присвячений Амону-Ра
Давньоєгипетські храми, як правило, являють собою низку гіпостильних зал та перистильних двориків (тобто двориків, з усіх боків оточених колонами). Вони розташовані один за одним, уздовж єдиної осі симетрії. Часто такі храми зводило не одне покоління, і кожен фараон вважав своїм обов’язком прибудувати до них нові приміщення. Одним з найвідоміших є храм Амона в Луксорі, з яким пов’язана цікава легенда, або, краще сказати, історичний анекдот. Розповідають, що ніби на початку XIX ст. під час перебування у Єгипті наполеонівських військ французька військова частина, проходячи вулицями Луксора, побачила храм і раптом без будь-якої команди зупинилась, і усі вояки віддали честь. Отак вони були вражені величчю споруди.
Колонада храму Амона-Ра в Луксорі
Важливою деталлю єгипетських архітектурних пам’яток є численні кам’яні колони, виконані у вигляді лотосів, пальм або пучків очерету. У напівтемряві храмових приміщень вони справляють дивне враження: здаються м’якими та гнучкими. Простягаєш руку – і з подивом відчуваєш під долонею жорсткий холодний камінь.
Фрагмент давньоєгипетської колони
Ще одна і, до речі, більш відома деталь – числені статуї-сфінкси, фантастичні кам’яні істоти з головою людини і тілом лева. Найбільший сфінкс, що зображує фараона Хефрена, майже так само відомий, як і Великі піраміди. Араби, які захопили Єгипет у середні віки, називали його Батьком Жаху. Двох справжніх єгипетських сфінксів можна бачити у Санкт-Петербурзі, просто неба, на Академічній набережній. Вони були вирізьблені з рожевого граніту в XV ст. до н. е. і привезені в Росію в 1832 р. Коли дивишся на них, понад усе вражає те, що на березі північної Неви гості зі стародавньої африканської держави виглядають не менш органічно, ніж на березі Нілу.
Великий сфінкс фараона Хефрена
Держави давньої Месопотамії, тобто долини річок Тигру і Євфрату, як і Єгипет, належали до великих річкових цивілізацій. Тож і тут будівель-ники були у великій пошані, а мистецтво архітектури розвинулося раніше, ніж в інших країнах. Але каміння тут бракувало, натомість було багато глини. Ось чому майстри Давнього Дворіччя стали першими у світі архітекторами, що працювали переважно з цеглою. У Єгипті також знали цеглу, але використовували її головним чином для побутових споруд. З цегли, часто навіть необпаленої на вогні, а тільки висушеної на сонці, складали житла бідняків. Більш поважні будови робили з каменю. У Давній Месопотамії цегла стає основним матеріалом як для побутових, так і для архітектурних споруд. Використовують переважно цеглу необпалену, бо дерево, необхідне для складання великих вогнищ, теж річ дефіцитна. Отже, справжня цегла коштує досить дорого, її використовують тільки для обличкування. Добре, що клімат Месопотамії це дозволяє, адже дощу тут майже не буває. Проте клімат кліматом, а за віки, що минули, від більшості колись величних глиняних споруд майже нічого не залишилося. До того ж, крім дощів, бувають ще розливи річок. Для того щоб захистити споруди від розливів, давні будівельники ставили їх на високі тераси, іноді робили з обпаленої цегли нижній поверх. Ще одним важливим будівельним матеріалом був асфальт, що також затримував вологу. Крім того, асфальт змішували з глиною, утворюючи в’язкий розчин на зразок цементного, і ним скріплювали цеглу. Будівельний розчин – теж винахід мешканців Дворіччя. У Єгипті мурування було сухим, тобто добре обтесані камені щільно підганялися один до одного, але нічим не скріплювалися.
Читать дальше