Джеймс Метью Баррі - Пітер Пен = Peter Pan

А як же тоді бути з листям? Пані Дарлінґ розглянула його дуже уважно. Це було висхле листя, та пані Дарлінґ була впевнена, що в Англії такі дерева не ростуть. Вона повзала по підлозі зі свічкою в руці, намагаючись виявити ще якісь сліди. Про всяк випадок жінка подлубала кочергою в камінній трубі та постукала по стінках каміна. Вона спустила з вікна спальні мотузку до самої землі, але по ній ніхто не заліз.

Звісно, Венді все це наснилося.

Але їй нічого не наснилося і це з’ясувалося вже наступного вечора. Про цей вечір можна сказати, що саме тоді й почалися надзвичайні пригоди цих дітей.

У Нени був вихідний, і пані Дарлінґ сама викупала дітей, поклала їх у ліжечка і кожному заспівала пісеньку. І співала, поки вони один за одним не відпустили її руку і не подалися в країну снів. Все виглядало таким затишним і таким безпечним, що пані Дарлінґ усміхнулася своїм недавнім страхам і безтурботно сіла з шитвом біля каміна.

Вона мала закінчити сорочечку для Майкла, який кожен свій день народження отримував нову. В каміні ще горів вогонь. Дитяча кімната була освітлена трьома каганцями. Шитво лежало на колінах пані Дарлінґ. Потім її голова похилилася, але тільки трішечки. Жінка заснула. Погляньте ж на цих чотирьох, Венді і Майкл – там, Джон – тут, а пані Дарлінґ біля вогню. Але там мав бути ще й четвертий каганець.

Поки жінка спала, вона побачила сон. Їй здалося, ніби острів Ніколандія підплив зовсім близько до будинку і дивний хлопчик із цього острова заявився до них. Він нікого не стривожив, адже жінці здалося, що цього прибульця знали багато жінок, у котрих немає дітей. Може, його знають навіть деякі матері. Уві сні він трохи відсунув завісу, яка приховує острів Ніколандію, і вона побачила, що Венді, і Джон, і Майкл по черзі зазирають у щілину.

Сам по собі сон міг виявитися незначною дрібницею, але поки жінка спала, вікно в дитячій розчинилося й якийсь хлопчик зіскочив на підлогу. За ним слідом у вікно влетіла якась дивна цятка світла, не більша за ваш кулачок. Цятка, як жива, кидалася по кімнаті, мабуть, це вона розбудила пані Дарлінґ.

Жінка сіпнулася, прокинулася і побачила хлопчика. Якимось чином вона одразу збагнула, що це був Пітер Пен. Якби ви, я чи Венді опинилися б у кімнаті, то відразу ж зауважили, що він чимось дуже нагадує той заповітний поцілунок пані Дарлінґ. Прибулець був гарненьким хлопчиком, одягненим у костюмчик із сухого листя та живиці, що сочиться з дерев. Але найчарівнішою річчю в ньому було те, що він мав ще всі свої молочні зуби. Коли хлопчик помітив, що господиня кімнати була вже дорослою, то аж заскреготів своїми маленькими перлинками.

Пані Дарлінґ зойкнула, і в той самий момент відчинилися двері. Увійшла Нена, адже її вихідний день скінчився. Вона загарчала і кинулася на хлопчика, але той легким рухом випурхнув у вікно. Пані Дарлінґ знову зойкнула, але цього разу вже від страху, що він впаде і розіб’ється, тому хутко побігла вниз поглянути, що ж сталося з маленьким хлопчиком, але його там не було. Жінка глянула вгору і в темряві ночі не помітила нічого незвичайного, крім блукаючої зіроньки.

Вона знову піднялася в дитячу кімнату і побачила Нену, яка щось тримала в зубах. Це щось виявилося тінню хлопчика. Коли він підскочив до вікна, Нена кинулася навздогін, однак не спромоглася схопити прибульця, а от його тінь утекти не встигла. Вікно різко зачинилося і спіймало її.

Можете бути певні, що пані Дарлінґ розглядала цю тінь дуже уважно, але нічого особливого не виявила.

Нена зразу ж таки втямила, що з цією тінню робити. Вона повісила її за вікном, що мало означати: «Він обов’язково повернеться за нею. Давайте помістимо тінь так, щоб він міг її повернути, не налякавши дітлахів».

Але, на жаль, пані Дарлінґ не могла допустити, щоб за вікном щось бовталося. Тінь була дуже схожа на випрану ганчірку, яка псувала вигляд будинку. Їй дуже хотілося негайно показати тінь пану Дарлінґу, але той сидів, обраховуючи, звідки взяти гроші на зимові плащі для Джона та Майкла, з мокрим рушником на голові, щоб тримати свій мозок ясним, тому здавалося дуже недоречним турбувати чоловіка. До того ж жінка наперед знала, що він скаже:

– Це все витівки няньки-собаки.

Вона вирішила акуратненько згорнути тінь і покласти її в шухляду креденса, аж поки не трапиться нагода розповісти про це чоловікові. Якби ж то!

Нагода трапилася через тиждень, та краще б і не було тієї незабутньої п’ятниці. Звісно, п’ятниці.