Джеймс Метью Баррі - Пітер Пен = Peter Pan

Пані Дарлінґ любила, щоб все в будинку було, як належиться, а пан Дарлінґ любив, щоб було так, як в інших людей. Тому їм була потрібна нянька. А позаяк родина була бідна і майже всі гроші йшли на молоко для дітей, то нянькою стала велика чорна собака-ньюфаундленд, яку звали Нена й яка була нічиєю в той час, коли Дарлінґи забрали її в родину. Та вона дуже любила дітей. Дарлінґи знайшли собаку в Кенсінґтонському парку, де вона вешталася, зазираючи в дитячі візочки. Нену дуже не любили недбайливі няньки, яких вона супроводжувала додому і скаржилася на них їхнім господиням.

Нена виявилася справжнім скарбом, а не нянькою. Вона часто купала дітей і вставала до них уночі, якщо хтось із її підопічних хоча б зойкнув. Звісно, її буда стояла прямо в дитячій кімнаті. Нянька бездоганно відрізняла кашель, не вартий уваги, від кашлю, за якого горло треба було обв’язати старою панчохою. Нена вірила в старі випробувані засоби, на кшталт листя ревеню, і не довіряла всім цим новомодним розмовам про мікроби і таке інше. Було чому повчитися, коли нянька вела дітей до школи, ідучи статечно біля них, коли малі добре себе поводили, і повертала їх в один ряд, якщо вони відхилялися від нього.

На копанку Джона (в Англії футбол називають копаним м’ячем, копанка – так коротше) днями вона жодного разу не забула його светр і зазвичай носила парасольку в зубах на випадок дощу. В підвалі школи є спеціальна кімната, де дорослі чекають на своїх дітей, туди й заходила панна Фулсем. Усі сиділи на кріслах, в той час як Нена лежала на підлозі, але це була єдина різниця. Люди намагалися ігнорувати собаку, як нижчу за соціальним статусом за себе, а тварина зневажала їхні теревені. Вона обурювалася візитами в дитячу кімнату друзів пані Дарлінґ, але якщо вони приходили, то нянька скидала одяг Майкла і синій обруч Венді, а потім гладила волосся Джона.

Нена, що не кажи, була взірцевою нянькою, і пан Дарлінґ чудово це знав, хоча іноді і непокоївся, що пліткують щодо цього сусіди.

Адже він займав високе становище в суспільстві.

Нена також бентежила його, але інакше. У чоловіка іноді з’являлося таке відчуття, що вона його зовсім не поважає.

– Я знаю, що вона дуже поважає тебе, Джордже, – запевняла чоловіка пані Дарлінґ і робила непомітний знак дітям, аби ті були особливо ласкавими з батьком.

Часом у дитячій влаштовували танці, в них іноді брала участь і Ліза, єдина служниця в будинку. Як кумедно вона виглядала в своїй довгій спідниці і чіпці покоївки, хоча вона присягалася, коли танцювали, що більше ніколи цього не одягне. Веселими були ті гучні забави! А ще веселішою була пані Дарлінґ, піруети котрої здавалися настільки дикими, що все, що ви могли бачити, була її посмішка, а потім, якщо пощастить, то ви, можливо, отримали б і поцілунок. Важко було уявити собі простішу та щасливішу сім’ю до того, як з’явився Пітер Пен.

Пані Дарлінґ вперше виявила його, коли наводила лад у думках своїх дітей. Таку звичку мають усі хороші матері. Коли їхні діти засинають, матері прибирають у їхніх думках, наводять там лад і розкладають по своїх місцях усі думки, що блукали там впродовж дня. Якби ви могли не спати (але, звісно, ви не можете), то побачили б, як рідна мати прибирає у ваших думках, і вам було б дуже цікаво спостерігати за нею. Це зовсім, як наведення ладу в шухлядах. Ви б побачили її на колінах, гадаю, в хорошому гуморі, над деякими з ваших думок, здивовану, де на землі можна взяти таку річ, що робить відкриття солодкими і зовсім не гіркими, від чого з’являються ямочки на щоках. І це так приємно, як гладити кошеня, однак дуже важливе не може залишитись поза вашою увагою. Коли дитина прокидається, то всі примхи вже лежать складеними на дні її розуму, а згори лежать добрі почуття, добряче провітрені та вичищені за ніч.

Не знаю, чи доводилося вам колись бачили карту розуму людини. Лікарі іноді малюють карти інших частин тіла, і ваша власна може дуже вас зацікавити. Але дуже важко намалювати карту розуму малої дитини, думки якої часто плутаються, і це не дозволяє зосередитись. Там є зигзагоподібні лінії, схожі на позначення стрибків температури на картці, а це, ймовірно, дорога на острів, бо Ніколандія – завжди якийсь острів, з дивовижними кольорами то тут, то там, з кораловими рифами, зі швидкохідним кораблем на горизонті, з дикунами в самотніх печерах і гномами, з яких виходять чудові кравці. Там є ще печери, на дні яких протікають річки, і принцеси, у яких є по шість старших братів, і занедбана хатинка в лісі, і ще – дуже стара бабуся, а ніс у неї гачком. З цим ще можна впоратися, якби це було все. Бо там є ще перший день у школі, релігія, батьки, круглий ставок, вбивства, фіранки, дієслова, що вимагають давального відмінка, шоколадний пудинг у неділю, взяття в фігурні дужки, балачки, дев’яносто дев’ять і три пенси за самостійне висмикування зуба тощо. Все це є частиною острова або іншої місцини із зазначенням конкретного місця, і все це доволі заплутано, тим більше, що нічого не залишається без змін.