Ліман Френк Баум - Смарагдове місто Країни Оз

Зате тепер, коли Озма дозволила її рідним оселитися в палаці, Дороті просто щаслива, що не тільки вона одна, але й дядько з тіткою зможуть хоч на старості років пожити серед такої розкоші.

Наступного ранку Дороті довелося одягнутися досить вишукано: небесно-блакитного кольору шовкову сукню з перловою облямівкою доповнювала перлова діадема у волоссі, і навіть застібки її туфель виблискували перлами. Дівчинка була трохи збентежена таким розкішним вбранням, але так розпорядилася Озма.

– Відтепер, – сказала вона, – ти одягатимешся відповідно до свого нового статусу. Ти – Принцеса, перша дама двору і моя компаньйонка.

Дороті не сперечалася. Чи не все одно? Адже одяг не може змінити людину, і в ситцевій сукні, й у шовковій сукні вона все одно залишиться простою й доброю дівчинкою.

Після сніданку юна правителька запропонувала:

– Саме час перенести твоїх рідних з Канзасу в Смарагдове місто. Тільки перейдімо до тронної зали, вона більше підходить для прийому поважних гостей.

– Та які ж вони поважні? Найпростіші – так само, як я! – вигукнула Дороті.

– Справді, як ти! Не забувай, тут ти Принцеса, а вони – родичі Принцеси.

– Йдемо краще на задній двір, там, серед курчат і грядок капусти, їм буде звичніше, а тут вони зовсім розгубляться.

– Ні, – рішуче заперечила Озма, – я повинна зустріти їх у тронній залі, це моє останнє слово.

Дороті припинила сперечатися. Коли Озма так говорить, краще погодитися.

І подружки попрямували в тронний зал, що містився в центрі палацу. Там, під високим куполом, стояв золотий королівський трон, прикрашений такою кількістю коштовностей, що їх вистачило б на дюжину наших ювелірних крамниць.

У залі вже зібралося чимало придворних дам і кавалерів у блискучих від діамантів костюмах. Озма, з Чарівним Поясом навколо талії, присіла на трон, а Дороті влаштувалася біля її ніг. По обидва боки трону сиділи величезні звірі – Лякливий Лев і Голодний Тигр. Високо під куполом, на балконі, оркестр грав веселий марш, два яскраво освітлені фонтани в центрі залу дзюрчали і переливалися всіма барвами веселки, розповсюджуючи навколо себе аромат троянд і бузку.

– Ти готова, Дороті? – запитала правителька.

– Я – так, – відповіла дівчинка. – Але не знаю, чи готові дядько з тіткою.

– Це не має значення, – оголосила Озма. – В дорогу їм збиратися не треба, все потрібне вони отримають тут, а чим раніше вони почнуть нове життя, тим краще для них. А ось і вони!

І справді, поки Озма говорила, перед троном постали дядько Генрі й тітка Ем! Якби придворні дами і кавалери були не так добре виховані, вони покотилися б зі сміху, дивлячись на тітоньку. На ній були ляпанці дядечка Генрі на босу ногу, стара вицвіла ситцева сукня, підтикана з боків і вилинялий блакитний фартух. Доповнювала образ копиця розпатланого сивого волосся на голові. В одній руці вона тримала рушник, у другій – потріскану глиняну миску.

А що вже казати про дядечка! Ще мить тому він прямував у корівник, тож на ньому був старий солом’яний капелюх, картата сорочка – без краватки і без коміра, і синій комбінезон, заправлений у старі стоптані чоботи.

– Ось тобі й маєш! – вигукнув дядько Генрі, злегка оговтавшись і озирнувшись довкруж.

– Схоже на сон! – злякано видихнула тітонька Ем, але тут її погляд впав на Дороті. – Генрі! Глянь-но! Чи не наша це дівчинка?

– Гей, бережись! – схопив її за руку дядько Генрі. – Дикі звірі, хай їм грець!

Але тут Дороті стрибнула їм назустріч, обхопила тітоньку за шию, розцілувала дядечка, взяла їх за руки й підвела до трону, примовляючи по дорозі:

– Не бійтеся, ви в Країні Оз і залишитеся тут назавжди. Вам нема про що тепер турбуватися. А ось і моя подружка, Принцеса Озма. Подякуйте їй за все це.

– Дорога Озмо, – продовжила Дороті, підійшовши до Принцеси, – ось дядько Генрі, а це – тітка Ем. Вони вдячні тобі за дозвіл жити у Країні Оз.

Тітонька спробувала було пригладити волосся, але руки її були зайняті, й вона нічого іншого не придумала, як тільки заховати під фартух миску з рушником. Дядько Генрі, як годиться джентльменові, зняв капелюха і від хвилювання м’яв його в руках.

Але хвилюватися було зовсім нічого! Озма жваво зіскочила з трона, підбігла до гостей і так чарівно усміхнулася, що вони відразу ж забули про свої страхи.

– Вітаю вас у Країні Оз! Я перенесла вас сюди на прохання моєї подруги, Принцеси Дороті. Сподіваюся, новий будинок вам сподобається, – тут Принцеса Озма повернулася до придворних дам і кавалерів, які поки що мовчки за всім спостерігали. – Познайомтесь, це близькі родичі Дороті, дядько Генрі й тітка Ем. Відтепер вони житимуть з нами. Мене потішить, якщо ви тепло зустрінете їх і разом зі мною зробите так, щоб їхнє життя тут було веселим і безтурботним.