Элвин Уайт - Сурма лебедя

«Волі! — відповів Луї на своїй дощечці. — Безпека — це чудово, але мені миліша воля!»

По цих своїх словах він підхопив сурму й заграв: «Як подме холодний вітер, Защебнись на всі ґудзі…»

Начальник-над-Птахами усміхнувся. Він-бо чудово втямив, що мав на увазі Луї. Якусь хвилину обидва співрозмовники помовчали. А тоді Луї відставив свою сурму й написав: «Я прошу вас: зробіть мені дві послуги. По-перше: перенесіть Серенину операцію на якийсь день після Різдва (Гарантую вам: доти вона не тікатиме). По-друге: дозвольте мені надіслати телеграму».

— Окей, Луї, — погодився Начальник. І вручив юному лебедеві аркуш паперу й олівця. Луї написав телеграму Семові Біверу — ось якого змісту:

Я В ФІЛАДЕЛЬФІЙСЬКОМУ ЗООСАДІ. КРИТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ. НЕГАЙНО ПРИЛІТАЙ. ОПЛАЧУ ТВОЇ АВІАКВИТКИ. СТАВ БАГАЧЕМ.

(Підпис) ЛУЇ

І вручив телеграму Пташиному Начальникові, а ще — чотири долари, добуті з калитки. Начальник був ошелешений. Скільки він пропрацював у зоосаді, ще ніколи не траплялося йому такого, щоб котрийсь з його птахів та просив його послати комусь телеграму! Ну й, звісно ж, він не знав, хто такий Сем Бівер. Але він дотримав слова: надіслав ту телеграму й наказав своїм доглядачам дати Серені спокій на кілька днів — а ті цьому наказові й зраділи.

Луї подякував Начальникові й вийшов. Він повернувся до Серени, й вони щасливо відсвяткували решту дня, купаючись, плаваючи, годуючись, п’ючи воду й засвідчуючи одне одному, в тисячі щонайдрібніших способів, як дуже-дуже вони одне одного кохають.

Сем прибув до зоосаду в перший день по Різдву. Споряджений він був так, ніби зібрався в похід у дрімучу пущу. Під пахвою хлопець ніс щільно скрученого спального мішка. На спині в нього був заплечник, де містилося все необхідне для походу: зубна щітка, гребінець, чиста сорочка, сокирка, кишеньковий компас, записник, олівець і невеликий запас харчів. За поясом — мисливський ніж. Семові було вже чотирнадцять, але вигляд він мав старшого за свій вік. Він уперше побачив такий великий зоосад. І він, і Луї були дуже раді, що здибалися знову.

Луї познайомив Сема з Сереною. Тоді розшморгнув калитку й показав хлопцеві свої заробітки: сто-, п’ятдесяти-, двадцятидоларові купюри, десятки, п’ятірки, однодоларові папірці, а ще — чималу купу срібного дріб’язку.

«Боже мій! — подумав Сем. — Сподіваюсь тільки, вона йде за нього не заради його грошей!»

Луї узяв свою дощечку й, пишучи на ній, розповів Семові про свій бій з доглядачами та про те, як Пташиний Бос хоче зробити Серену своєю полонянкою: обрізати кінчик її лівого крила. Сказав Семові: якщо Серена втратить здатність літати, це занапастить йому все життя. Пояснив: хай-но він виплатить батьків борг і сурма по-чесному стане його власністю, вони з Сереною здійснять свій намір покинути людську цивілізацію — повернутися до дикого життя. «Небо, — написав він на дощечці, — ось моя світлиця! Ліси — моя вітальня! Самітне озерце — моя ванна. Я не зможу все життя проскніти за загорожею. Ані Серена не зможе — не така в неї вдача. Так чи інак, а нам треба умовити Пташиного Боса, щоб відпустив Серену на волю!»

Там, на березі Пташиного озера, Сем простягся на піску, заклавши руки під голову, й задивився на величне широке небо. Там панувала чиста блакить, і лише кілька маленьких білих хмаринок звільна пливли по тій голубіні. Сем знав, як Луї любить волю. Довго він пролежав отак, обмірковуючи всю справу. Мимо туди й сюди пропливали качки та гуси — нескінченна процесія ув’язнених птахів. Здавалося: вони задоволені й навіть щасливі. Ось повз дивного хлопця, що вилежувався на землі, пропливли Цікавість, Радість і Апатія — троє полонянок із роду лебедів-сурмачів… Нарешті Сем підвівся.

— Послухай-но, Луї! — заговорив він. — А як ти подивишся ось на таку ідею… Ви з Сереною маєте намір щороку висиджувати маленьких?

«Звісно!» — відповів на дощечці Луї.

— Окей, — мовив Сем. — У кожному виводку малих лебедят неодмінно буває хоч одненьке, яке потребує особливого догляду й захисту. Пташине озеро стане ідеальним прихистком для такого лебедяти, яке потребує більшого захисту. Це чудове озеро, Луї. Це великий, величний зоосад. Якщо я умовлю Пташиного Начальника лишити Серену вільною, то чи згодні будете ви дарувати, час від часу, зоосадові одне з ваших лебедят, якщо зоосадові буде потрібно, щоб іще один лебідь плавав на цьому озері? Якщо ти згоден, я негайно піду до Пташиного Начальника, аби погодити цю справу.