Элвин Уайт - Сурма лебедя

Все почуте від тата-лебедя страшенно вразило Луї. Йому хотілось запитати тата, як же вони, малі, навчаться літати і як, навіть навчившись літати, їм знайти оту Монтану? Страшно збитися з дороги, загубитись… Але ж як йому, німому, хоч би про щось запитати? Луї лишалося тільки слухати.

Однак його страхи висловив один з його братиків.

— Тату! — заговорив той. — Ти сказав, що ми полетимо на південь. А я ж не вмію літати! Я ще ні разу не здіймався у повітря!

— Твоя правда, — погодився тато-лебідь. — Головне для польоту — це прийняти правильну позу — ну й, ще, звісно, треба мати добрі махові пера. Політ складається з трьох частин. Перша частина — це зліт. Тут треба добряче поворушитися: швидко-швидко лапами пробігтися по воді й при цьому ще й швидко-швидко помахати крильми. Друга частина — це набір висоти. Щоб набрати висоту, треба добряче, швидко-швидко попрацювати крильми. І частина третя — вирівнювання польоту. Це — сталий політ високо у повітрі, коли вже можна повільніш махати крильми, але помахи мають бути дужі й рівномірні. Тут уже ми летимо швидко і впевнено, від одного місця до іншого, й гукаємо: ку-гуу! ку-гуу! — а земля простирається далеко внизу…

— Ти дуже гарно розказуєш, — обізвався той самий малий лебідь, — але я не певен, зумію я полетіти чи й ні. Що, коли я гляну вниз і мені запаморочиться голова?

— А ви не дивіться вниз! — порадив тато. — Дивіться просто перед себе. І не втрачайте самовладання. До того ж у лебедів ніколи не паморочиться голова — вони чудово почуваються у повітрі. Лебеді в польоті почуваються піднесено.

— А як це: «піднесено»? — перепитав той самий лебедик.

— Це означає, що ви почуєтеся дужими, веселими, впевненими, високими, гордими, успішними, задоволеними, могутніми — піднесеними на велику височінь! От ніби ви перемогли саме життя і маєте перед собою високу мету!

Дуже уважно слухав, усім єством вбираючи всю цю інформацію, малий Луї. Його все ще лякала сама думка про політ. «Я ж не зможу прокричати ку-гуу! — думав він. — І що, коли такий лебідь, котрий не має голосу й не здатен крикнути ку-гуу! — що коли такий не зможе полетіти?»

— Я вважаю, — сказав тато-лебідь, — що найкраще буде, коли я сам покажу вам, як це літати. Зараз я здійсню коротенький показовий політ, а ви уважно придивляйтесь. Запам’ятовуйте все, що я робитиму! Дивіться, як я то зводжу вгору, то пригинаю додолу шию перед злетом! Уважно дивіться, як я визначаю напрям вітру, крутячи головою туди-сюди! Злітати слід у вітер — так це виходить куди легше! Послухайте, як я сурмлю! Придивіться, як я здіймаю мої великі крила! Затямте, як люто я б’ю ними, коли мчу по воді, а ноги мої лопотять по ній, мов подуріли! Отак шалено треба пробігти якихось шістдесят метрів, і тоді мене враз понесе повітря: при цьому крила мої все так само, з жахливою силою, рубатимуть повітря, але ноги мої більше вже не торкатимуться води! І тоді уважно дивіться, що я робитиму далі! Затямте, як я далеко вперед витягну мою довгу зграбну шию — на повну довжину! Затямте, як я підійму свої ноги й дозволю їм витягтися назад у потоці повітря, аж поки вони сягнуть мені аж за хвоста! Почуйте мої гуки, як я здіймуся високо вгору й засурмлю! Придивіться, яке сильне й рівномірне зробиться биття моїх крил! А тоді запам’ятайте, як я розвернуся і, розпустивши крила, плавно ковзну додолу! А коли я знову сягну озерця, придивіться, як я викину вперед мої перетинчасті лапи, щоб приводнитися на них, мов на пару водяних лиж! Як побачите оце все, тоді й ви, і ваша матінка, зможете приєднатися до мене, аби всі ми разом здійснили наш тренувальний політ, і так, аж поки ви переймете всі потрібні для польоту навички. А завтра ми знову здіймемося в повітря, але до цього озерця вже не повернемось, а попрямуємо на південь, до Монтани. Готові подивитися мій показовий політ?

— Готові! — крикнули лебедята — всі, крім Луї.

— Чудово! То ось подивіться, як у мене це виходить!

Усе лебедине сімейство наготувалося дивитись, а тато-лебідь за вітром переплив озерце й там, у протилежному кутку, обернувся, визначив напрям вітру, попрацював шиєю вгору-вниз, просурмив і, пролопотівши по воді метрів шістдесят, здійнявся у повітря й почав набирати висоту. Його довга біля шия витяглася вперед. Його великі чорні лапи відтяглися назад, аж за хвіст. А які ж у нього дужі крила! Та ось він перейшов у рівномірний політ — і биття крил уповільнилось. Вся родина прикипіла до нього очима. Луї розхвилювався як ніколи. «Чи ж вийде це у мене? — думав він. — Що, як я не злечу? Тоді вся моя родина полетить геть, а я залишуся тут сам-один, на цьому всіма покинутому озерці: без батька, без матері, без братиків-сестричок, приречений на голодну смерть, коли прийде зима й заморозить воду. І я загину з голоду! Я боюсь!»