Вацлав Чтвртек - Пригоди Румцайса (на украинском языке)

Тільки-но Фіштула зник, озвалася внизу під в'язницею Манка. В замку вона про Румцайса не допиталася, то й вирішила піти до в'язниці. Манка постукала у браму й закричала:

— Румцайсику, ти тут?

Румцайс підскочив до віконця і подивився на Манку крізь грати.

— Ой і високо ж ти! — сумно промовила внизу Манка.

Румцайс тільки кулаки стиснув. Навіть якби він виломив грати і стрибнув, все одно цілим би вниз не дістався.

І ніхто з них не помітив, що у віконце влетіла та сама галка, яку Румцайс визволив із тернового куща.

Фіштулу дуже розгнівило, що Манка рюмсає біля самої в'язниці. Тому він знову пішов до Румцайса.

Відімкнув він дубові двері і кинув оком по комірці. Румцайса не побачив, але за стовпом почув знайому пісеньку:

— Трададада-дададада-діядадада-традада.

Це повторювалося раз за разом, і у Фіштули вже були повні вуха того співу:

— Трададада-дададада-діядадада-традада.

Бурмистер розгнівався ще дужче, забряжчав з усієї сили ключами і закричав:

— Грім і блискавка! Ти що, Румцайсе, іншої не знаєш?

А пісенька лунає і лунає.

Фіштула кинувся за стовп.

Але там сиділа на залізному гаку галка, блимала на Фіштулу оком і виспівувала Румцайсовим голосом:

— Трададада-дададада-діядадада-традада.

А Румцайс за спиною у Фіштули дременув прочиненими дверима геть із в'язниці.

У розбійницькому житті всього буває, от і випало так, що незабаром після цього потрапила й Манка у тенети бурмистра Фіштули.

Міняла вона напірники на подушках, пір'я літало по всій печері; одна пір'їна потрапила Румцайсові в ніс. Набрав він вітру, наче ковальський міх і:

— Апчхи!

Глечик, що стояв на полиці, похитнувся, гепнув додолу — та й було по ньому.

— Байдуже, — мовила Манка, — він із глини й душі не має. Піду-но до Їчина та й куплю собі новий.

Зав'язала вона гріш у ріжок хустини та й подалася по глечик.

Коли Манка йшла вулицею в Їчині, раптом почувся їй знайомий голосок.

У вікні якогось будинку стояла клітка, і в ній сиділа пташка — мати отих шести зябликів, що їх Румцайс вивів у своєму пістолі.

— Настали для мене, Манко, лихі часи, — сумно мовила пташка, — спіймали мене, і мушу я тепер виспівувати у бурмистра Фіштули.

— Мало йому, клятому, що людей у в'язниці тримає!

Манка потяглася до клітки, відчинила дверцята і випустила зяблика.

Та в цю саму мить схопив її за руку бурмистер Фіштула, який ховався за вазонами герані.

— Ага, спіймалась! От і підеш в буцегарню, розбійницька красуне! — вигукнув він і потяг Манку до в'язниці. Запроторив її в комірчину під самісіньким дахом, де сидів раніше Румцайс. — Тебе я вже стерегтиму пильніше, ніж твого розбійника!

Потім зайшов Фіштула в браму під баштою і розігнав звідти галок на всі чотири сторони світу. Далі побіг Фіштула по Їчину. І скрізь, де ступала його нога, наказував палити геть усі драбини й драбинки, щоб Румцайс не міг вилізти до Манчиного віконця.

Манка сиділа за ґратами, а Румцайс тим часом чекав на неї в розбійницькій печері.

Сонце вже хилилося до обрію, коли прилетіла пташка-зяблик, сіла Румцайсові на долоню і процвірінькала:

— А бурмистер посадив твою Манку у в'язницю!

Румцайс скочив на ноги.

— Я біжу туди і визволю Манку!

— Не визволиш, бо не дістанеш! — процвірінькала пташка. — Посадив Фіштула її у комірчину під самісіньким дахом і звелів попалити всі драбини.

— А я свою драбину принесу! — рішуче сказав Румцайс і рушив полем, а далі імператорською дорогою до Їчина.

Минаючи тополину алею, побачив найвище дерево і спитав у нього:

— Тобі скільки років?

— Та вже, мабуть, сто буде, — відповіла тополя.

— А чи весело тобі жити? — питає далі Румцайс.

— Уже я все тут перебачила і всього зажила, — відповіла тополя.

Румцайс зрубав тополю, завдав собі на плечі й пішов далі до Їчина. Було вже темно, і молодий місяць з гострими ріжками був йому вірним товаришем у дорозі.

Доніс Румцайс тополю аж до міської в'язниці, притулив до стіни і виліз нею вгору, наче драбиною.

Зустрілися вони з Манкою біля заґратованого віконця.

— Ось і я! — сказав Румцайс. — Навіть не задихався, ніби пройшов по всипаній піском доріжці.

Манка простягла руки через грати і обняла Румцайса так міцно, що в нього з кишені посипалися порох та жолуді.

А в цей час ішов бурмистер Фіштула через ринковий майдан, погойдував засвіченим ліхтарем і держалном алебарди кресав по бруківці.