Валерий Медведев - Баранкін, будь людиною!

«Треба зупинитись! — подумав я. — Негайно припинити роботу і зупинитися. Треба заощадити сили для нашого повернення. А то цей інстинкт до вечора заганяє нас з Костем до смерті, так, що не поворухнеш ні рукою, ні ногою… Зрештою, хай цьому інстинктові звичайні мурашки підкоряються бездумно, а ми ЙОМУ доведемо, що ми з Малиніним розумні істоти. Доведемо! А як ми йому доведемо, коли від мого цього самого розуму в голові уже майже нічого не залишилося! І думок ніяких, окрім: «Тягни! Неси! Піднімай!..» От я і тягну, несу, піднімаю, а сам собі тихенько наказую: «Думай, Баранкін, думай!.. На зло цьому самому інстинкту! Не підкоряйся йому! Не підкоряйся!..»

І ось тут-то в моїй голові при слові «не підкоряйся» раптом миттєво виник план змови, може, єдиної у своєму роді на всій земній кулі. Я вирішив проти інстинкту підняти справжній бунт і справжнє повстання!

Я зупинився на бігу з оберемком соснових голок! Я підвівся на задні лапи. Я випростав свою стомлену спину, і закричав голосно, на все поле бою, як Петро Перший під Полтавою.

— Малинін! — скомандував я. — Скидай з себе сміття! Буде!

— «Буде»? А що буде? — закліпав очима байдужий до всього Кость.

— Бунт буде! Ось що буде! Змова!

— Проти кого змова?

— Проти ІНСТИНКТУ!

— А що таке «змова»? — спитав Малинін.

От тобі й маєш! Видно, у Костя від цього мурашиного життя вже почав ум за розум заходити, коли він забув значення таких звичайних людських слів. Тоді я швиденько нагадав йому значення слова «змова» і пояснив йому, що це значить. Кость тупо вислухав мене і тупо спитав.

— А яка змова?

— Що значить — яка? Звичайна!.. Тобто не звичайна, а смертельна — он яка! Розумієш?

— А що значить смертельна? — знову поставив мені запитання Кость.

— Смертельна — це значить: ми краще з тобою помремо, але не підкоримось інстинкту!

— А що таке «не підкоримось»? Як це не підкоримось? — Малинін подивився на мене сумними очима і з недовірою зітхнув.

— Ну, дуже просто! Розумієш, він, інстинкт, буде нас, мене і тебе, навантажувати… Розумієш, навантажувати!

— Навантажувати — це я розумію, — сказав Кость.

— Ну, от! — зрадів я. — Він, інстинкт, буде нас навантажувати і примушувати працювати, а ми, я і ти, будемо йому не підкорятися… Не підкорятися — розумієш?..

— А як — не підкорятися?

— А ось так не підкорятися! Ось так! Дивись!

Я взяв і скинув оберемок соснових голок з плечей на землю. Кость Малинін спочатку поглянув на мене, як на збожеволілого мурашку, потім важко про щось подумав і тихенько опустив на землю березовий листочок. Потім ми разом збігли з мурашкової доріжки вбік. Інстинкт, звичайно, хотів тут же примусити мене підняти голки, але я йому не підкорився. Кость Малинін стояв, напружившись, поруч зі мною, потім враз закрутився на місці, як собака, що хоче піймати себе за хвіст.

— Чого ти крутишся? — спитав я Малиніна.

— Дуже хочеться повернутися і підняти листок, — прошепотів Малинін.

— Не підкоряйся нізащо! Переборюй!

— Я й так переборюю.

— Молодець! — похвалив я Малиніна. — Залазь під кущ трави. Йди сюди.

Важко дихаючи і переборюючи на кожному кроці опір інстинкту, Кость над силу дістався до мене і вчепився в мене всіма шістьма лапами. Я підтягнув до себе березовий листок і накрився ним з головою, наче ковдрою, щоб нас ніхто не побачив.

— А тепер, — сказав я гарячковим шепотом, — а тепер, Малинін, зосередься і повторюй за мною:

Голосно схлипнувши, Кость глибоко зітхнув і замість чарівних слів заклинання сказав:

— Ой мамочко!..

— Чого ти? — спитав я.

— Мене за ноги хтось смикає!..

Я був подумав, що то до Костя знову інстинкт причепився. Підняв березовий листок, виглянув назовні, дивлюся — ні, не інстинкт, а якийсь зовсім незнайомий мурашка схопив Костя за ногу (тобто за задню лапку) і тягне з усієї сили…

Я думав, що мені легко вдасться відбитись од мураха, однак я помилився. Мурашка виявився дуже настирливим. Він і мене теж ухопив за одну лапку.

Я йому, звичайно, пригрозив: «Відчепись! А то гірше буде!», а він все тягне й тягне, потім смикати почав, потім узяв і стяг з нас ковдру, тобто березовий листок. Я, звісно, розізлився і скочив на ноги; старий мурашка обстукав нас з Костем з ніг до голови вусиками, немов лікар, і питає: