Валерий Медведев - Баранкін, будь людиною!

Малюнки АМБРОЗА ЖУКОВСЬКОГО

Перекладено за виданням: Валерий Медведев, Баранкин, будь человеком! Издательство «Детская литература». Москва, 1967.

Коли б я і Кость Малинін не примудрились схопити двійки з геометрії на самому початку учбового року, то, можливо, нічого такого неймовірного і фантастичного в нашому житті не приключилося б, але двійки ми схопили, а тому наступного дня з нами сталося щось неймовірне, фантастичне і, можна сказати, надприродне!..

На перерві, одразу ж після цієї прикрої події, Зінка Фокіна, староста нашого класу, підійшла до нас і сказала: «Ой Баранкін і Малинін! Ой, яка ганьба! На всю школу ганьба!» Потім вона зібрала круг себе дівчат і почала з ними, судячи з усього, готувати проти нас з Костем якусь змову. Нарада точилася впродовж усієї перерви, поки продзвонив дзвоник на урок.

Тим часом Алик Новиков, спеціальний кореспондент нашої стіннівки, сфотографував нас з Костем і зі словами: «Двійка скаче! Двійка мчить!» — приліпив наші фізіономії на газету, у розділ «Гумор і сатира».

Після того Ера Кузякіна, головний редактор стіннівки, кинула на нас свій нищівний погляд і просичала: «Ех, ви! Таку гарну газету зіпсували!»

Стіннівка, яку, за словами Кузякіної, зіпсували ми з Костем, мала справді дуже гарний вигляд. Вона була вся розмальована кольоровими фарбами, а на самому видному місці від краю до краю виведено яскравими літерами гасло: «Вчитися тільки на «добре» і «відмінно»!»

Чесно кажучи, наші похмурі. фізіономії типових двієчників таки не пасували до її святкового вигляду. Я навіть не витримав і послав Ерці записку: «Кузякіна! Пропоную зняти наші карточки, щоб газета стала знову гарною! Або, в крайньому випадку, закреслити гасло!»

Слово «гарною» я підкреслив двома жирними лініями, а «закреслити гасло» — трьома, проте Ерка лише стенула плечима й навіть не подивилася в мій бік… Подумаєш!..

Тільки-но продзвонив дзвоник з останнього уроку, хлопці гуртом рвонули до дверей. Я вже збирався штовхнути двері плечем, але Ерка Кузякіна якимось чином встигла стати на моєму шляху.

— Не розходитися! Не розходитися! Будуть загальні збори! — закричала вона і єхидно додала: — Присвячені Баранкіну й Малиніну!

— І ніякі не збори, — крикнула Зінка Фокіна, — а розмова! Дуже серйозна розмова!.. Сідайте на місце!..

Що тут зчинилося! Всі хлопці почали обурюватись, грюкати партами, лаяти нас з Костем і кричати, що вони нізащо не залишаться. Ми з Костем репетували, звичайно, більше за всіх. Що це за порядки? Не встигли, можна сказати, отримати двійки, і маєш одразу ж загальні збори, ну, не збори, так «серйозна розмова»… Ще не відомо, що гірше. В минулому учбовому році такого не було. Тобто двійки у нас з Костем і в минулому році були, проте ніхто не влаштовував із цього ніякої пожежі. Проробляли, звичайно, але не так, не одразу… Давали, як кажуть, опам'ятатися. Поки такі думки роїлися в мене в голові, староста нашого класу Фокіна і головний редактор стіннівки Кузякіна встигли «придушити бунт» і примусили всіх хлопців сісти на свої місця. Коли гамір потроху ущух і в класі настала відносна тиша, Зінка Фокіна одразу ж почала збори, тобто «серйозну розмову», присвячену мені і моєму найкращому другові.

Мені, звісно, дуже неприємно згадувати, що говорили про нас з Костем Зінка Фокіна і решта наших товаришів на тих зборах, але попри все це, я розкажу все, як було насправді, не перекручуючи жодного слова й нічого не додаючи від себе…

Коли всі повсідалися і в класі настало тимчасове затишшя, Зінка Фокіна почала:

— Ой люди! Це просто якесь лихо! Новий учбовий рік тільки-но розпочався, а Баранкін і Малинін уже встигли отримати по двійці!..