Міхаель Енде - Момо

- Ну,- сказав він нарешті й запахкав сигарою, пустивши густу хмару диму,- тепер ти зрозуміла, як слід гратися з такою лялькою?

- Зрозуміла,- відповіла Момо. Вона вже почала тремтіти з холоду.

Сірий пан вдоволено кивнув головою і затягся своєю сигарою.

- Ти, звісно, хотіла б залишити всі оці гарні речі собі, правда? Ну гаразд, мала, я тобі їх дарую. Ти все це матимеш - не зразу, а одне по одному, розумієш? І ще багато-багато чого. І ти за це не будеш нікому нічого винна. Ти тільки гратимешся всім цим так, як я тобі пояснив. То що ти на це скажеш?

Сірий пан очікувально усміхнувся, та дівчинка нічого не казала, а тільки поважно дивилася йому в очі, і він квапливо додав:

- Тепер тобі друзі більше не потрібні, розумієш? У тебе ж тепер досить розваг,- адже всі ці чудові речі належать тобі, і ти ж матимеш їх чимраз більше, так-бо? Тобі ж цього хочеться? Хочеться ж тобі такої чудової ляльки? Тобі її неодмінно хочеться, еге ж? [6у]

Момо невиразно відчула, що на неї чекає боротьба, навіть більше - що її вже втягнуто в цю боротьбу. Але дівчинка не знала, за що саме ця боротьба точиться і проти кого. Бо що довше слухала вона цього прибульця, то дужче їй у його товаристві ставало так, як у товаристві ляльки: вона чула голос, чула слова, але не чула того, хто говорить.

Вона похитала головою.

- Що, що? - спитав Сірий пан і високо звів брови.- Ти ще незадоволена? Ну вже й правда, що ви, нинішні діти, занадто вимогливі! Може, ти мені хоч скажеш, чого, по-твоєму, бракує цій чудовій ляльці?

Момо замислено дивилася в землю й думала.

- Мені здається,- тихо сказала вона,- здається,, що її не можна полюбити.

Сірий пан із хвилину не міг вимовити й слова. Він дивився в просторінь перед собою скляним, наче в ляльки, поглядом. Та нарешті опанував себе.

- Про це взагалі не може бути мови,- сказав він крижаним тоном.

Момо подивилась йому в очі. їй було страшно цього чоловіка - насамперед через той холод, яким віяло від нього. Та водночас - дивовижна річ! - але вона почувала й жаль до нього, хоч і не могла б сказати, через що.

- Але мої друзі…- мовила вона. - їх я люблю.

Сірий пан скривився, наче в нього раптом заболіли зуби. Та він умить опанував себе і всміхнувся - усмішка вийшла тоненька, як проріз ножем.

- Я гадаю,- вкрадливо сказав він,- що нам треба серйозно поговорити, мала, аби ти зрозуміла, що до чого.

Він дістав з кишені сірого нотатника й, погортавши його, знайшов те, що шукав.

- Тебе звати Момо, так?

Момо кивнула головою. Сірий пан згорнув нотатника, знову сховав його до кишені й, стиха крекчучи, сів поруч з Момо. Якийсь час він не казав нічого, тільки замислено пахкав маленькою сірою сигарою.

- А тепер, Момо, слухай сюди пильненько, - почав він нарешті.

Та Момо й так увесь час силкувалася слухати. Тільки слухати Сірого пана було куди важче, ніж усіх тих, кого вона вислухувала досі. Там вона щоразу немовби сама ставала тим, хто говорив,- так добре розуміла, що він хоче їй сказати й що насправді почуває. Але з оцим прибулим такого просто не виходило. Хоч скільки вона вслухалась, їй усе здавалося, ніби вона провалюється в порожнечу й темряву, так наче ніякого співрозмовника насправді не було. Такого з нею ще ніколи не траплялося.

- Єдине,- провадив Сірий пан,- єдине, що важливо в житті,- це чогось досягти, чимось стати, щось собі здобути, мати щось. Той, хто чогось досяг,. хто став чимось значнішим і хто більше має, тому все інше приходить само собою: дружба, любов, пошана й так далі. Ти гадаєш, що любиш своїх друзів? Спробуймо поглянути на це чисто по-діловому.

Сірий пан пустив кілька кружалець диму. Момо сховала босі ноги під спідничку і якомога щільніш закуталася в свою велику чоловічу куртку.

- Тут щонайперше постає питання,- знову почав Сірий пан,- що ж, власне, мають твої друзі з того, що в них є ти? Є їм із цього якась користь? Ні. Чи допомагає це їм висунутись, більше заробляти, чогось досягнути в житті? Звісно, що ні. Чи підтримуєш ти їх у їхньому прагненні заощаджувати час? Навпаки. Ти їх від усього цього втримуєш, ти - камінь у них на ногах, ти руйнуєш їхній добробут! Може, ти досі цього не розуміла, Момо,- але, так чи інак, ти заважаєш своїм друзям уже тим, що ти тут є. Атож, насправді ти, сама того не бажаючи, їм ворог! І це в тебе називається любити?

Момо не знала, що відповісти. Вона ніколи не дивилася на це з такого погляду. їй на якусь мить навіть здалося, що Сірий пан має слушність.

- А тому,- повів той далі,- ми хочемо захистити твоїх друзів від тебе. І коли ти справді любиш їх, то допоможеш нам. Ми хочемо, щоб вони чогось домоглися в житті. Ми - їхні справжні друзі. Ми не можемо, згорнувши руки, дивитися, як ти втримуєш їх від усього, що в житті важливе. Ми подбаємо про те, щоб ти дала їм спокій. Отож ми й даруємо тобі усі оці чудові речі.